Згідно статті 616 ЦК якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання відбулося з вини сторін, суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника.

Цивільним кодексом передбачена відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді відшкодування кредитору заподіяних збитків і у вигляді неустойки (ст. 611 ЦК).

При визначенні збитків приймаються до уваги ціни, існуючі в тому місці, де зобов'язання повинно бути виконано, в день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, а якщо вимога добровільна задоволена не була, - в день пред'явлення позову. Виходячи з обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, зважаючи на ціни, існуючі на день винесення рішення.

Всі висловлені положення базуються на основному принципі відповідальності-принципі повного відшкодування заподіяних збитків.

Іншою формою відповідальності постачальника за порушення умов поставки є стягнення неустойки (штрафу, пені).

Поняття неустойки (штрафу, пені) дано в статті 624 ЦК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) признається визначена законодавством або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у випадку прострочення виконання. Таким чином, законодавець не розрізняє окремих понять неустойки, штрафу, пені.

Проте відмінність між цими поняттями існує: штраф і пеня є різновидами неустойки.

Під штрафом розуміється одноразове (однократне) стягнення грошової суми у відсотках від суми невиконаного зобов'язання (наприклад, за непоставку або недопостачання товару згідно умовам договору постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого або недопоставленого в строк товару) або в твердому розмірі [18, c. 479].

Під пенею ж мається на увазі стягнення грошової суми періодично протягом певного терміну, за кожний день прострочення.

За загальним правилом при порушенні постачальником своїх зобов'язань з нього можуть бути стягнуті як збитки, так і неустойка. При цьому збитки в цьому випадку можуть бути стягнуті в частині, не покритій неустойкою. Це так звана залікова неустойка.

Вона застосовується найчастіше і в тому випадку, якщо в договорі немає спеціальної обмовки про застосування неустойки іншого виду.

Разом з тим законодавство дозволяє сторонам передбачати в договорах і інші види неустойки, «коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню); коли по вибору кредитора можуть бути стягнута або неустойка (штраф, пеня), або збитки». За цими ознаками неустойку прийнято ділити відповідно на виняткову, штрафну і альтернативну.

Окрім вказаних видів неустойки її прийнято також розрізняти на законну, тобто встановлену в законодавстві, і договірну [1, c. 18].

Чинне законодавство дозволяє сторонам за порушення термінів і об'ємів поставки товару встановлювати неустойку в підвищеному розмірі в порівнянні зі встановленою в законі.

Необхідно помітити, що раніше діюче на практиці правило про звільнення покупця від необхідності доведення наявності збитків при стягненні неустойки знайшло своє законодавче закріплення в новому Цивільному Кодексі [32, c. 355].

В той же час, якщо суд встановить, що розмір стягуваної неустойки несумірно більший в порівнянні з наслідками, що настали, він має право зменшити неустойку. На практиці розмір неустойки найчастіше знижується до розміру основного боргу.

Законодавством встановлені вимоги до форми угоди про неустойки. Незалежно від основного зобов'язання угода про неустойку повинна укладатись у письмовій формі.

Доказом такої угоди можуть служити будь-які письмові документи.

Нині чинне законодавство для вимог про стягнення неустойки передбачає скорочені терміни позовної давності - шість місяців. Якщо законом або договором передбачено стягнення неустойки (пені) за кожний день прострочення виконання зобов'язань, то суд може стягнути неустойку (пеню) тільки в межах шести місяців, обчислених від дати звернення в суд.

Новим Цивільним Кодексом встановлена додаткова відповідальність, раніше не відома цивільному законодавству. Йдеться про стягнення відсотків, які можуть бути стягнуті з постачальника у випадку, якщо він отримав передоплату, а товар у встановлені терміни не поставив.

У разі, коли продавець не виконує обов'язок по передачі заздалегідь сплаченого товару і інше не передбачене договором купівлі-продажу, на суму попередньої оплати підлягають сплаті відсотки з дня, коли за договором повинна була бути здійснена передача товару, до дня передачі товару покупцю або повернення йому заздалегідь сплаченої ним суми.

Щодо виконання свого зобов'язання покупцем ЦК містить аналогічне розпорядження. У випадку, коли покупець не виконує обов'язок по оплаті переданого товару у встановлений договором термін і інше не передбачене даним Кодексом, іншими актами законодавства або договором купівлі-продажу, на прострочену суму підлягають сплаті відсотки з дня, коли за договором товар повинен був бути сплачений, до дня оплати товару покупцем.

В Україні ще немає практики застосування такої відповідальності і дискусії по цій проблемі ще попереду. В Росії ж, де існує аналогічне положення в Цивільному Кодексі (ст. 395 ЦК РФ), вже склалася достатньо велика практика стягування таких відсотків [10, c. 268].

Відношення вчених до природи стягнення відсотків за користування грошовими коштами неоднозначне. Так, одні вважають, що це самостійна міра цивільно-правової відповідальності. Інші пропонують вважати їх неустойкою.

Арбітражні суди Росії дотримуються тієї точки зору, що це самостійний вид відповідальності. При цьому необхідно ураховувати,