Тому найбільш прийнятною нам представляється позиція третьої групи авторів (Малеин, Романович і ін.), які визнають існування 2-х самостійних явищ - обов'язків і відповідальності: обов'язок боржника до примусового реального виконання обов'язком не буде, але сплата неустойки і збитків добровільно (а тим більше в силу або під погрозою застосування державного примусу) буде відповідальністю.

Отже, в своїй роботі ми будемо керуватися вузькими визначенням цивільно-правової відповідальності, під якою будемо розуміти настання для особи, що вчинила правопорушення, несприятливих наслідків своєї поведінки в формі сплати неустойки або відшкодування збитків в силу державного примусу або під страхом його застосування.

Дане визначення відповідальності повною мірою відноситься і до договору поставки, причому відповідальності в даному випадку будуть підлягати учасники цього договору - постачальник або покупець, або обидва учасники одночасно.

Відповідальність постачальника або покупця за договором поставки наступає, як вже говорилося раніше, за яке-небудь порушення стороною свого зобов'язання. В літературі таке порушення зобов'язання, за яку особа підлягає цивільно-правовій відповідальності, переважно називають підставою відповідальності.

Дуже часто, кажучи про підстави відповідальності, багато хто з правознавців мають на увазі умови. З нашої точки зору, під умовами відповідальності слід розуміти встановлені в законі передумови настання відповідальності. Умови відповідальності завжди одні і, як правило, включають 4 елементи:

- Протиправність поведінки особи.

- Вина.

- Збиток, що виник через протиправне і винного поведінки.

- Наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою і результатом, що наступив.

Під підставами ж відповідальності розуміються передбачені в законі конкретні правопорушення, за які встановлюються ті або інші заходи відповідальності, і застосовуються до особи лише за наявності умов виникнення відповідальності. Підстави, передбачені законом, різні і численні (це, в тому числі, і недопостачання і прострочення поставки товарів). Підстави дозволяють відповісти на питання, за що, за які саме правопорушення закон встановлює відповідальність.

Дане положення йде в розріз з положенням, закріпленим в цивільному законодавстві України, де законодавець використовує термін «підстави», хоча з змісту статті витікає, що мова йде саме про умови. В Цивільному Кодексі України в статті 614 (Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання) вказано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Проте вина, на нашу думку, є нічим іншим як умовою настання відповідальності, а підставою буде тільки саме протиправне діяння.

В юридичній літературі обґрунтовано прийнято вважати, що умовою для притягнення до відповідальності крім вини необхідні ще протиправність поведінки, наявність збитків, причинний зв'язок між порушенням зобов'язань і завданими збитками. Такої ж точки зору дотримується і судова практика.

Це загальні умови цивільно-правової відповідальності. Трохи по-іншому йде справа з договором поставки. Останнім часом в юридичній літературі висунуто і обґрунтовано принцип відповідальності без вини у сфері господарських відносин.

«Сьогодні деколи вже недостатньо звичайної старанності, до чого зобов'язує винна відповідальність. В даний час є всі підстави для висновку про те, що відповідальність без вини у сфері господарських відносин - це позитивна реальність і нашого законодавства, і нашої господарської практики.» Підставою відповідальності без вини став суб'єктивний ризик, виправданий компетентністю, ініціативністю суб'єктів господарювання, їх готовністю брати відповідальність на себе. Така відповідальність в більшій мірі забезпечує захист їхніх інтересів у разі порушень збоку контрагента, стимулює їхню заповзятливість. Ст. 617 ЦК містить вказівку на те, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Слід помітити, що дана норма однаково справедлива як для постачальника, так і для покупця у разі порушення ними норм угоди, оскільки договір поставки є двостороннім, то його сторони можуть виступати по відношенню один до одного і як кредитори, і як боржники одночасно.

Тому суд, при розгляді спірних правовідносин між кредитором і боржником, повинен всесторонньо вивчити всі обставини справи і не обмежуватися тільки питаннями кваліфікації дій боржника, що порушив зобов'язання. В полі зору суду повинна знаходитися і діяльність кредитора від винних дій якого залежить і ступінь відповідальності боржника, що припустився порушення, а також діяльність третіх осіб, коли законодавством прямо встановлено, що відповідальність несе третя особа.

За які ж порушення договору поставки найчастіше сторони підлягають відповідальності, тобто що ж є підставами відповідальності для сторін в договорі поставки.

В загальному вигляді підстави відповідальності - порушення - можна поділити на 2 види:

1) порушення принципу реального виконання зобов'язання;

2) порушення принципу належного виконання зобов'язання.

Проте у кожному конкретному випадку ці порушення для тієї або іншої сторони будуть виявлятися по-різному (в залежності від виду порушення і, звичайно, від сторони, що припустила його). Іншими словами, постачальник і покупець порушують своє зобов'язання по-різному.

Почнемо з постачальника. Частіше всього в практиці зустрічаються наступні порушення договору поставки збоку постачальника:

- прострочення поставки;

- недопостачання (або непоставка);

При простроченні поставки товару, непоставці або недопостачанні його мова йде про порушення постачальником умов договору про терміни поставки і кількість товару. Термін «прострочення» звичайно