Судове рішення в цивільному судочинстві

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА СУДОВОГО РІШЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ 5

РОЗДІЛ 2. ВИДИ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 13

РОЗДІЛ 3. ВИМОГИ, ЯКИМ МАЄ ЗАДОВОЛЬНЯТИ СУДОВЕ РІШЕННЯ 17

РОЗДІЛ 4. ВИПРАВЛЕННЯ НЕДОЛІКІВ РІШЕННЯ СУДОМ, ЩО ЙОГО УХВАЛИВ 24

РОЗДІЛ 5. НАБРАННЯ РІШЕННЯМ СУДУ ЗАКОННОЇ СИЛИ 28

РОЗДІЛ 6. УХВАЛИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 33

ВИСНОВОК 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 40

ВСТУП

В умовах створення правової держави все більшого значення набувають соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян України. Одним з найважливіших засобів, який забезпечує реалізацію цих прав, є судова система держави. 18 березня 2004 року в Україні прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс, без якого було б неможливо досягнути необхідного рівня захисту прав людини у всій системі державного устрою. Прийняттям нового ЦПК України зроблено важливий крок з проведення судової реформи в Україні. Забезпечення дієвості норм нового ЦПК України на сучасному етапі є запорукою подальшого становлення України як демократичної, соціальної та правової держави, де відповідно до статті 3 Конституції України людина, її права та свободи визнаються найвищою соціальною цінністю.

Сфера судового захисту суб’єктивних прав у правовій державі постійно розширюється, тому що саме суд забезпечує правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільно-правових спорів, здійснення правосуддя у цивільних справах. Судовий захист – найвища гарантія забезпечення прав, свобод та інтересів громадян, оскільки правове становище суду, його функції створюють переваги в забезпеченні законності. Суд як орган державної (судової) влади здійснює правозастосовчу діяльність. Ця діяльність завжди пов’язана з ухваленням відповідного правозастосовчого акта – судового рішення. Судові рішення, як самостійний правовий інститут цивільного процесуального права, покликані сприяти захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У науці цивільного процесуального права тема інституту судових рішень залишається однією із найбільш дискусійних. Проведені дослідження інституту судових рішень, безумовно, мають важливе значення. Але неповнота та недостатність теоретичних розробок теорії судових постанов пов’язана з тим, що останні досліджувались в їх статичному стані, при цьому важливо розглядати питання сутності рішень суду в динаміці, з позиції їх функціональної ролі. Багато питань, які охоплює ця проблема, досліджені недостатньо повно, що негативно впливає на практику застосування чинного законодавства. Необхідність глибшого вивчення і вирішення даних проблем обумовила вибір теми даної курсової роботи.

РОЗДІЛ 1.

ЮРИДИЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА СУДОВОГО РІШЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Судове рішення є ключовим інститутом цивільного процесуального права. Враховуючи його зміст, суть, функції, завдання, місце в цивільному процесуальному праві, воно об'єктивно визнається найважливішим видом судових постанов. Природно, що цей інститут завжди був в центрі уваги практиків та науковців.

Багатогранність судового рішення зумовлювала можливість проведення спеціальних досліджень окремих його сторін, що сприяло розвитку наукових правових знань в цілому. Так, наукові доробки Л. Завадської стосовно реалізації судових рішень, Є. Пушкаря щодо позовного провадження в цивільному процесі, Д. Чечота стосовно проваджень, що виникають з адміністративно-правових відносин та особливих проваджень, Л. Лесницької щодо перегляду рішень суду в касаційному порядку зробили значний внесок в розвиток теорії судових рішень та науки цивільного процесуального права. Проте до цього часу в науці цивільного процесуального права немає єдності в розумінні юридичної та соціальної природи судового рішення, не сформульовано однозначне та загальноприйняте його визначення поняття, а окремі наукові постулати з цього приводу явно вимагають перегляду. В певному розумінні названу тематику можна навіть вважати «вічнозеленою» в процесуальній науці.

Дану ситуацію можна пояснити не стільки складністю інституту судового рішення, скільки особливостями наукового підходу до його дослідження. Наукове пізнання, на відміну від інших видів пізнавальної діяльності, має свої специфічні риси. Його метою є досягнення істинного (вірного) знання про певні явища, відносини, предмети тощо. Це — певний послідовний процес, в основі якого — застосування наукової методології. Висновки, отримані в результаті окремих науково-пізнавальних досліджень, потребують постійного підтвердження практикою. Якщо цього не відбувається, то є підстави сумніватись в істинності висновку. Крім того, слід враховувати, що правова матерія, як об'єкт дослідження, не є незмінним статичним явищем: вона змінюється, і наука повинна враховувати ці зміни. Внаслідок зміни обстановки (історичної, політичної, соціальної, економічної, ідеологічної тощо) окремі наукові висновки перестають вірно відображати реальність. Тобто в певний час в певних умовах вони були правильними, але умови змінились і отримані раніше знання вже не дають вірного уявлення ні про статичне становище правових категорій та правової матерії, ні про їх діалектичний розвиток.

Так, раніше законодавство і теорія цивільного процесу виходили з того, що об'єктивна істина може бути відображена людським мисленням і пізнана, а звідси формулювалось і завдання суду встановити об'єктивну істину в справі, змістом якої є повна відповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Це, в свою чергу, зумовлювало і активну участь суду в процесі доказування, його право вийти за межі заявленого позову навіть проти волі сторін, його обов'язок не обмежуватись поданими доказами, вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, в тому числі шляхом збирання доказів за своєю ініціативою. Це вплинуло на розуміння та реалізацію принципу змагальності сторін в судовому процесі та породило полеміку стосовно проблеми вираження об'єктивної істини в судовому рішенні [18, c. 163-164] Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право. Підручник.