Наведене свідчить про наявність змін як в самих цивільно-процесуальних відносинах, так і в наукових підходах до їх розуміння, а також в тих завданнях, які стоять перед правовою наукою.

Процесуальна наука не може стояти осторонь тих змін, які вже мають місце в нашому суспільстві або очікуються. Вивчення окремих процесуальних категорій має провадитись в розвитку, залежно від матеріальних умов життя суспільства, його економічної основи, у взаємодії з юридичними й іншими суспільними явищами у всіх діалектичних зв'язках і суперечностях [13, c. 100-112] 3ейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. — М., 1966. — С. 100-112..

Інститут судового рішення в цивільному процесуальному праві явно потребує додаткового науково-теоретичного дослідження, успішність якого багато в чому залежатиме як від правильності обраної методології, так і від точності та вірності базових наукових постулатів, які лежатимуть в основі теорії судового рішення.

Процес формування вчення про судове рішення має свою історію, яка продовжується до цього часу. На його розвиток значною мірою вплинули загальні підходи до розуміння права, держави, а також ролі суду, які домінували в науці в ті чи інші періоди. Загальнотеоретичні спори про праворозуміння знаходили своє відображення в галузевих юридичних науках, в тому числі в науці цивільного процесуального права.

В кінці 90-х років група науковців, спеціалістів у галузі цивільного процесу із дев'яти країн провела фундаментальний порівняльний аналіз процесуальних засобів виправлення судових помилок в радянському цивільному процесі, результати якого були викладені в окремій книзі. На думку її авторів, в дослідженні питання про сутність судового рішення можна виділити два періоди. На першому — серед вчених спеціалістів провадилась дискусія головним чином стосовно того, що виражає сутність судового рішення, — імперативні підтвердження судом прав та обов'язків сторін чи наказ суду, звернений сторонам та іншим особам, державним та громадським органам, що стосуються справи, до реалізації сторонами їх суб'єктивних прав та обов'язків. На другому - було зроблено висновок, що сутність судового рішення виражається одночасно й імперативним підтвердженням наявності чи відсутності правовідношення (прав та обов'язків сторін) і наказом сторонам та іншим особам, що беруть участь у справі, узгоджувати свої дії з правами та обов'язками в межах встановленого судом правовідношення, а також всім державним та громадським органам та посадовим особам, діяльністю яких реалізуються підтвердженні судом права та обов'язки сторін, діяти у відповідності із судовим рішенням.

Хоча автори не вказують на початок якогось третього періоду в дослідженні питання щодо сутності судового рішення, але вони підкреслюють, що воно отримало подальший розвиток в інших напрямах. В першу чергу це проявилось в тому, що рішення почало розглядатись як акт застосування права, причому через призму соціальних функцій цивільного процесу. Потім вчені-процесуалісти перейшли до дослідження функцій судового рішення. Такий підхід, на думку авторів названого порівняльного дослідження, дав можливість глибоко та всебічно розглянути вплив судових рішень на суспільні відносини [14, c. 209] Кейлин А.Д. Судоустройство и гражданский процесе капиталистических государств. — Ч. 2. — М., 1958. – C. 209..

В 70-80 роках судове рішення не розглядалось як «статичний документ». Тоді була висловлена думка, що розкриття його суттєвих ознак показує, що це є: акт здійснення влади спеціальним органом соціалістичної держави, на який покладається функція правосуддя; акт правозастосування; акт захисту та охорони прав та інтересів громадян, організацій, суспільства; акт, спрямований на зміцнення соціалістичної законності, запобігання правопорушень, виховання громадян в дусі неухильного виконання радянських законів та поваги до правил соціалістичного співжиття. Саме ці обставини в ті часи лежали в основі розроблення проблем судових рішень.

В сучасній науці цивільного процесу питання сутності судового рішення також не залишається поза увагою. Так, М. Штефан зазначає, що його сутність в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, постановленим ім'ям України і спрямованим на захист прав, свобод та законних інтересів громадян й організацій, державних і громадських інтересів, зміцнення законності і правопорядку, на запобігання правопорушенням, виховання громадян і посадових осіб в дусі поваги до Конституції, законів України, честі й гідності людини [27, c. 356] Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2005. – 696 с. – C. 356.

Теорія «наказу» та теорія «підтвердження» ще залишаються досить популярними в науці цивільного процесу. В сучасній російській правовій доктрині продовжує підтримуватись ідея сприйняття судового рішення як правозастосовчого акта. Так, в підручнику з цивільного процесу, що вийшов в 1996 р. під редакцією В. Мусіна, Н. Чечиної, Д. Чечота, стверджується, що сутність судового рішення, його правова природа та сила, як акта правосуддя, механізм впливу на поведінку суб'єктів матеріально-правових відносин визначаються силою, значенням та змістом норм права, застосовуваних судом з метою врегулювання спірних відносин [6, c. 256] Гражданский процесс. Учебник / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. — М., 1996. – C. 256..

І все ж, аналізуючи сучасні наукові погляди на поняття судового рішення та його сутність, не можна не побачити і нових