Інші ухвали суду першої інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ч. 2 ст. 139 ЦПК України). Не всі ухвали набувають властивостей незмінності (ст. 154 ЦПК України).

Заключні ухвали з набранням законної сили набувають властивостей законної сили судового рішення.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки викладеного у роботі матеріалу, можна дійти наступних висновків:

Проаналізувавши погляди вчених щодо визначення поняття судового рішення, слід зазначити, що існуючі в теорії цивільного процесу поняття судового рішення є неточними, тому що вони не охоплюють усіх категорій справ і видів провадження, які існують у цивільному процесуальному праві України. На підставі проведеного аналізу характерних ознак, притаманних рішенню суду, вважаємо, що судове рішення – це процесуальний акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню.

Сутність судового рішення не може бути зрозуміла поза зв’язком зі змістом, формою та завданнями судової діяльності. Юридична природа судового рішення характеризується сукупністю його основних ознак. На підставі проведеного аналізу, доходимо висновку, що сутність судового рішення полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, який вирішує цивільну справу по суті, містить державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Щодо видів судових рішень, автор поділяє позицію тих вчених, які вважають, що залежно від способу захисту права й правових наслідків, які викликають рішення суду, вони поділяються на: 1) рішення про присудження; 2) рішення про визнання; 3) конститутивні рішення.

Проаналізувавши погляди вчених щодо визначення поняття судових ухвал, автор доходить висновку, що усі точки зору страждають певною неповнотою. В більшості випадків поняття судової ухвали формулюється на підставі однієї ознаки, що відрізняє судову ухвалу від рішення суду, а саме: ухвалою справа не вирішується по суті. Тому ухвали суду першої інстанції – це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у зв’язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.

Сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.

Рішення суду складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної. В той же час чинне цивільне процесуальне законодавство містить окремі недоліки щодо визначення змісту судового рішення, а саме: у статті 215 ЦПК України не вказується про необхідність викладення позиції позивача. Якщо не зазначати позицію позивача в судовому рішенні, воно стає нелогічним і не дає уявлення про те, на підставі чого висувалися вимоги позивача, а також про зміни в правовій позиції позивача під час розгляду справи (зміна предмета чи підстави позову, повна або часткова відмова від позову, збільшення чи зменшення позовних вимог).

Ухвали суду першої інстанції – це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у зв’язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.

Ухвали суду першої інстанції поділяються на види за двома основними напрямками: за формою: на ухвали, що виносяться у формі окремого процесуального документа, і ухвали, що заносяться до журналу судового засідання; за змістом: на 1) підготовчі ухвали; 2) ухвали, що перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі; 3) заключні ухвали; 4) ухвали суду з приводу винесеного рішення та його виконання; 5) окремі ухвали; 6) ухвали суду, що постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами. Запропонована класифікація дає чітку самостійність кожній групі ухвал суду першої інстанції, а також охоплює всі ухвали, які зустрічаються у судовій практиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, ст. 141

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492.).

Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року № 3018-III // ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 27-28, ст.180.

Закону України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року № 606-XIV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 24, ст.207.

Постанова Пленуму Верховного Суду України №11 від 29 грудня 1976 р «Про судове рішення» (Із змінами, внесеними постановами № 4 вщ24 квітня 1981 р , № 13 від 25 грудня 1992 р , № 15 від 25 травня 1998 р)

Гражданский