Рішення суду першої інстанції є не тільки одним з видів судових постанов, що виносяться при розгляді цивільних справ. Соціальна, юридична та політична значимість їх виходить далеко за межі простої ліквідації спору між окремими суб'єктами. На підтвердження цієї тези Є. Кудрявцева вказує на те, що процесуальний інститут рішення відноситься до числа головних опор доктрини розподілу влад. В дослідженні, присвяченому судовому рішенню в англійському цивільному процесі, вона зазначає, що саме Англія стала для Монтескье моделлю для створення доктрини розподілу влад, що, на його думку, з допомогою своїх рішень органи правосуддя, що уособлюють судову владу та діють незалежно, нівелюють крайності законодавчої та виконавчої влад, створюють необхідну суспільству рівновагу [16, c. 92] Кудрявцева Е. В. Судебное решение в английском гражданском процессе — М., 1998. — С. 92..

Аналіз теорії розподілу влад — досить «модна» тема сучасних українських науковців. Досліджуються різні проблеми, пов'язані із розумінням цієї теорії, з можливостями її реалізації, точніше — адаптації в українському суспільстві. Проф. Ю. Грошевий, досліджуючи гінеологічні корені розвитку та формування судового права на Україні, наводить слова відомого державознавця М. Коркунова: «Давні царі були насамперед суддями, а не законодавцями, і в первісному суспільстві була повністю відсутня уява про можливість довільно змінити встановлені зачатки права. Початковою точкою прояву державного володарювання було судове рішення, а не закон» [7, c. 10] Грошевий Ю.М. Конституція України та проблеми формування судового права / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика». — Ужгород, 2000. — С. 10..

Ці та подібні твердження дають підставу підходити до аналізу судового рішення ширше ніж до одного із процесуальних документів суду. Дійсно, ним підтверджується наявність або відсутність між сторонами правовідносин, є в ньому і елементи наказу, воно є актом застосування норм матеріального і процесуального права та ін. Але зазначені риси підкреслюють лише окремі властивості рішення, які не дають повного уявлення про його суть. Суд, постановляючи рішення, тим самим реалізує судову владу, тому воно і повинно розглядатись в першу чергу як акт реалізації судової влади.

Це твердження породжує логічне запитання: чи можна взагалі розглядати судове рішення виключно як інститут процесуального права та цивільного процесуального права зокрема, без врахування його загальноправового значення? Напевно, ні.

Більше того аналіз процесуальних властивостей судового рішення, процедури його винесення, проголошення, реалізації тощо, прямо залежить від правильного визначення його юридичної та соціальної сутності.

Процесуалісти певною мірою визнали правильність такого «широкого» підходу до інституту судового рішення. Так, М. Штефан зазначає, що суть рішення суду опосередковується метою і завданням цього процесуального акта. Визначення його суті тим, чим воно об'єктивно є в реальній дійсності серед актів органів суду та інших органів держави, можливе, на його думку, коли виходити із завдань цивільного судочинства, з особливостей правосуддя, його функцій по застосуванню норм права до фактичного складу правового питання, що було предметом дослідження суду, із суб'єктивних та об'єктивних меж судового рішення. Судове рішення — акт правосуддя в цивільних справах, у зв'язку з чим визначення його суті невіддільно від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямовано, від політичної, економічної і юридичної його характеристики [6, c. 354] Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2005. – 696 с. – C. 354..

Обираючи об'єктом дослідження судове рішення, слід враховувати не просто допустимість, а й необхідність аналізу сутності судової влади та правосуддя, форм їх реалізації, проблем процесуальної правосуб'єктності суду, з врахуванням структурованого характеру останньої.

Підтримуючи ідею розвитку судового права як галузі національного права, слід констатувати, що «судове рішення», так саме, як і «судова влада» та «правосуддя», має розглядатись не як виключно інститут цивільного процесуального права, а як інститут судового права. Це дозволить не просто розширити зміст теорії судового рішення, а й вдосконалити її на основі нового емпіричного матеріалу.

Крім того, немає підстав вважати, що юридична природа та соціальна сутність судового рішення в цивільному судочинстві відрізняється чимось від юридичної природи та соціальної сутності вироку суду в кримінальному судочинстві. І в першому, і в другому випадку це — акт реалізації судової влади, що має вигляд процесуального документа з однієї і тієї ж причини; це єдино можлива і допустима форма його постановлення, оскільки процес є єдиною формою реалізації правосуддя. І в кримінальному, і в цивільному процесуальному праві до цього акта правосуддя пред'являються аналогічні вимоги: законність та обґрунтованість. В межах обох процесів він виноситься ім'ям України і йому притаманна обов'язкова сила. Аналогічне порівняння можна зробити між рішеннями суду в цивільному та арбітражному процесах.В цьому розумінні поняття «судове рішення» є універсальним. Дане твердження дозволяє констатувати можливість формулювання загальних, єдиних принципів та підходів, які лягли б в основу теорії судового рішення та були б розвинуті процесуальним правом.

РОЗДІЛ 2.

ВИДИ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Постанови суду першої інстанції з приводу вирішення по суті справ позовного провадження і окремого провадження закріплюються у процесуальній формі рішення. За новелами ЦПК України судові рішення викладаються у двох формах: ухвали, рішення (ст. 208 ЦПК України); рішення —