дослідження матеріалів справи і є його наслідком. Внутрішнє переконання суддів — це їх переконаність у правильності рішення, яке базується на перевірці й оцінці у сукупності доказів, досліджених ними у процесі судового розгляду. Воно ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні у судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності відповідно до закону [29, c. 112] Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 159 с. – C. 112.. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ЦПК України).
Отже, обґрунтованим визнається рішення, в якому відображені всі обставини, що мають значення для справи, всебічно і повно з'ясовані у судовому засіданні, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Для цього під час ухвалення рішення суд повинен вирішити всі питання, встановлені ст. 214 ЦПК України, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або у позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Рішення суду має викладатися письмово, за змістом — відповідати вимогам ст. 215 ЦПК України і складатися із вступної, описової, мотивувальної, резолютивної частин. У вступній частині зазначаються: час і місце ухвалення рішення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвище та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог [24, c. 22-23] Шиманович О.М. Поняття, види та роль судових рішень у захисті прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – К.: “Київський університет”, 2004. – Випуск 60. – С. 22-25..
Описова частина повинна містити узагальнений виклад позиції відповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, інші докази, досліджені судом. У мотивувальній частині зазначаються: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленими наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені у рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався. У резолютивній частині зазначаються: висновки суду про задоволення позову або відмову у позові повністю чи частково; висновки суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Резолютивна частина рішення у деяких справах, залежно від характеру спірних правовідносин і змісту позовних вимог, має певні особливості (статті 216, 217 ЦПК України).
Відповіді суду на всі правові питання повинні випливати із встановлених фактичних обставин, бути вичерпними, визначеними і безумовними.
Вичерпними є рішення, які містять відповідь суду на всі передані на його вирішення правові питання.
Вимога визначеності полягає у тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі порушені перед ним питання, зокрема: повністю або частково задовольняються позовні вимоги чи в цьому відмовлено; які конкретно права позивача визнані або поновлені; розмір грошових сум чи перелік майна, що присуджується стороні; які конкретно дії і на користь кого повинен виконати відповідач або якими іншими передбаченими законом способами підлягає захисту порушене право [21, c. 185] Чорнооченко С.І. Цивільний процес України: Навч. посіб. – К., 2004. – 308 с. – C. 185..
У разі об'єднання в одне провадження декількох вимог або прийняття зустрічного позову чи позову третьої особи має бути визначено, що конкретно постановив суд по кожній вимозі. При задоволенні позову про визнання суд у необхідних випадках повинен зазначити у резолютивній частині і про ті правові наслідки, які настають у зв'язку із таким визнанням (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу внаслідок визнання його недійсним). З метою запобігання виникненню незрозумілості при виконанні рішення у резолютивній частині зазначається точна і повна назва юридичної особи, прізвище, ім'я, по батькові громадянина, щодо якого вирішено правову вимогу.
Безумовність полягає у тому, що висновки, зроблені в рішенні, не повинні включати умови, які поставили б його виконання в залежність від їх настання. Суд не може покласти на відповідача обов'язок виконати певні дії за умови виконання зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій.
Якщо суд на підставі п. 7 ч. 1 ст. 214, ст. 367 ЦПК України допускає негайне виконання рішення, то він також зазначає про це у резолютивній частині рішення. Надання розстрочки чи відстрочки визначається у відповідній частині рішення (ст. 217 ЦПК України).
У формі