захворювань не відносяться реактивні стани (психози, неврози). Тривалість і ступень вилікованості хвороби не впливає на кваліфікацію ушкодження. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. Відповідно закону України “Про судову експертизу”, діагноз психічного захворювання встановлюється психіатричною експертизою Закон України “Про судову експертизу” від 25.02.94. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом.
Переривання вагітності не залежить від її строків. Необхідна умова – причинний зв’язок між ушкодженням і наслідками у вигляді переривання вагітності.
Розлад здоров'я - це безпосередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.
Стійка втратою загальної працездатності – це необоротна втрата функції, котра повністю не відновлюється. Розміри втрати працездатності встановлюються після того, як визначаться наслідки ушкодження. Під наслідком ушкодження, що визначився, належить розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо). Втрата працездатності визначається у відповідності до “Порядку організації і прведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності”.
Знівеченим вважається обличчя, яке стало мати відштовхуючий вигляд. Знівечиним може бути тільки обличчя – тобто передня частина голови та верхня частина шиї.
Знівечення обличчя – це питання естетики, тому факт знівечення встановлюється судом в кожному окремому випадку, спираючись на дані медичної експертизи та загальноприйняті норми. Судово-медичний експерт лише визначає вид
ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним Постанова Пленуму Верховного Суду “ Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” від 01.04.94..
Невиправним вважвється знівечення обличчя, яке не може бути виправлено звичайними засобами лікування, або якщо воно зовсім не може бути виправлено, або якщо для виправлення потрібно хірургічне втручання.
Якщо ж ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається згідно загальних критеріїв Правил.
Тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості. Згідно ст. 102 КК України таким ушкодженням визнається ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але спричинило тривалий розлад здоров’я без наслідків, вказаних в ст. 101 КК.
Таким чином, ознаками такого ушкодження є:
Не є небезпечними для життя в момент заподіяння.
Не мають наслідків, на які вказується в ст. 101 КК (перераховані раніше).
Спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров’я.
Спричиняють стійку втрату працездатності меньше, ніж на третину, але більше, ніж на 10%.
Тривалим вважається розлад здоров’я більше, ніж 21 день.
Порушення функцій органу – це порушення мови, зору, слуху, діяльності кінцівок тощо. Порушення може визначатися повною втратою функцій органом, але ця втрата повиння бути тимчасовою.
Легке тілесне ушкодження. Відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження передбачена ст. 106 КК України. Згідно закону, легкими визнаються ушкодження, що:
Не містять ознак тяжкого ушкодження.
Не містять ознак ушкодження середньої тяжкості.
Викликали короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності не більше, ніж на 10%.
Існує два види легких тілесних ушкоджень:
а) ті, що спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності;
б) ті, що не спричинили зазначених наслідків.
Короткочасним розладом здоров'я вважається розлад тривалістю понад 6 днів, але не більше як 21 день.
Незначна стійка втрата працездатності - це втрата загальної працездатності до 10%.
Короткочасний розлад здоров’я та втрата працездатності встановлюються судово-медичною екпертизою.
Легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності - це ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як 6 днів (царапини, садна тощо).
Поняття побоїв та мордування. Побої та мордування – це умисні дії винного, спрямовані на завдання потерпілому фізичного болю. Такі дії не спричиняють порушень тканин тіла чи функцій будь-якого органу – цим вони відрізняються від тілесних ушкоджень. Шкода здоров’ю спричиняється саме через біль, яка спричиняється шляхом удару, побоїв чи іншими навмисними діями.
Удар – це одноразовий несподіванний і потужний вплив на тіло людини.
Побої – це неодоразові удари, що чиняться потерпілому в малий період часу. Цим вони відрізняються від мордування, яке спричиняється протягом тривалого часу. Побої не становлять особливого виду ушкоджень. Якщо після побоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Якщо побої не залишили після себе ніяких об'єктивних слідів, судово-медичний експерт відмічає скарги отерпілого, вказує, що об'єктивних ознак ушкоджень не виявлено і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Мордування - це дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії.
Інші насильницькі дії – це викручування рук, здавлення горла, статевих органів тощо Постанова Пленуму Верховного Суду “ Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” від 01.04.94.
.
Відповідальність за НАВмисне заподіяння
ТІЛЕСНИХ ушкоджень, побоїв і мордувань.
Умисне заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, побоїв та мордувань. Відповідальність за тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості передбачено в главі 3 КК України. Родовим об’єктом цих злочинів є життя, здоров’я, честь і гідність особи. Безпосередній об’єкт визначається конкретно у відповідній статті, певні злочини мають як основний, так і безпосередній об’єкт (тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть – ч. 3 ст. 101 КК).
Ушкодження різного ступеня тяжкості можуть бути завдані як навмисно, так і з необережності. Навмисне заподіяння ушкоджень передбачено статтями 101, 102, 106 КК України. Підставою для кваліфікації тілесних ушкоджень саме за цими статтями є суб’єктивна сторона діяння, а саме наявність вини у