План

АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність взаємопов'язаних галузей породного господарства, об'єдна-них своєрідною цільовою функцією (забезпечення населен-ня продуктами харчування і предметами народного спо-живання сільськогосподарського походження), що розвива-ються відповідно до конкретних природно- і суспільно-географічних особливостей території.

АПК як складна система має три головні аспекти: ком-понентний, територіальний і організаційний. Компонентний аспект структури АПК полягає у наявності і зв'язаності окремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і агропромислових циклів (ланцюгів).

До складу АПК входить понад 100 галузей і підгалузeй народного господарства, та ще багато галузей частково або повністю з ними пов'язані.

Галузі, що входять до складу АПК, можна згрупувати в окремі функціональні сфери (блоки):

а) виробництво сільськогосподарської продукції (рослин-ництво, тваринництво);

б) промислова переробка сільськогосподарської продукції (харчосмакова, м'ясна, молочна, мукомельно-круп'яна про-мисловість, легка промисловість по переробці сільськогоспо-дарської сировини);

в) виробництво засобів виробництва для всіх галузей АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, про-довольче машинобудування; виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів для інтенсифікації сільськогоспо-дарського виробництва; мікробіологічна промисловість, ком-бікормова промисловість; сільське будівництво);

г) виробнича та соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, науко-во-дослідні організації і підготовка кадрів).

Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм ком-понентної структури АПК — це поєднання взаємопов'яза-них стадій одного виробничого процесу, що охоплює ви-робництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (м'ясопромислового, молокопромислового, плодоовочевоконсервного тощо).

Аналіз компонентної структури АПК України наприкін-ці 80 — на початку 90-х років, (див.таблиця) засвідчує зна-чне переважання у вартості основних виробничих фондів і чисельності зайнятих робітників (більше 70%) сільського господарства, що не відповідає прогресивним світовим тен-денціям щодо структури агробізнесу. Для розвинутих країн світу характерне переважання галузей, що здійснюють ви-робниче і невиробниче обслуговування сільського господар-ства, займаються переробкою і реалізацією сільськогоспо-дарської сировини (наприклад, на сільське господарство США припадає лише 10% зайнятих).

Таким чином, компонентна структура АПК України ви-магає подальшого вдосконалення на основі зміни пріорите-тів розвитку, а також організаційно-правових основ госпо-дарювання.

Україна — давня землеробська держава, на яку припа-дає третина чорноземів світу, тому відродження її сільсь-кого господарства, насамперед зернового — основа відрод-ження держави.

2

Розподіл обсягу продукції, основних виробничих фондів і середньоріч-ної чисельності зайнятих по галузях АПК України, 1989 р., %*

Галузі АПК | Обсяг продукції | Основні вироб-ничі фонди | Середньорічна чисельність зайнятих

АПК в цілому | 100,0 100,0 | 100,0

в т.ч. по галузях:

сільське і лісове

господарство | 51,4 72,3 | 73,5

заготівля | 1,1 2,6 | 1,3

галузі промисловості,

що переробляють сільсько-

господарську сировину | 36,3 15,8 | 9,9

торгівля і громадське

харчування | 2,1 3,5 | 6,5

ремонт тракторів і сільсько-

господарських машин

будівництво | 1,5 2,0

7,6 3,8 | 1,9

6,9

Зміна пріоритетів у розвитку сільського господарства вбачається у встановленні раціональних пропорцій між зерновим господарством і тваринництвом.

У найбільш урожайні роки в Україні вирощують понад 50 млн т зерна, однак навіть тоді держава має від'ємний зовнішньоторговельний баланс цього продукту. Причина — переважаюче використання зерна для фуражних цілей (більше 60%), переробка пшениці на комбікормі, замість кукурудзи і ячменю, значні втрати зерна під час заготівлі і зберігання, недостатньо раціональна територіальна кон-центрація посівів зернових в окремих природних зонах зокрема, в Поліссі необхідно збільшити площі озимого жи-та, ячменю, вики і жовтого люпину, а посіви пшениці — скоротити. У Лісостепу можна сконцентрувати посіви пше-ниці, кукурудзи, гречки, гороху, проса і ячменю. Степ — зона для вирощування сильних сортів пшениці, проса, ку-курудзи, сої на зрошувальних землях, ячменю.

Нові пріоритети у розвитку сільського господарства вба-чаються у розвитку тих галузей, продукція яких може стати джерелом постійних і значних валютних надходжень, зокрема,— це виробництво цукру, м'яса, масла, олії та продуктів їх переробки. У тваринництві головним є різке підвищення його продуктивності, скорочення чисельності малопродуктивного поголів'я худоби відповідно до кормової бази, зміна структури тваринництва на користь переважа-ючого розвитку свинарства і птахівництва, збільшення об-сягу виробництва кормів та їх збалансованість за якісним складом.

Однак нарощування виробництва сільськогосподарської продукції при недостатньому розвитку системи її заготівлі, транспортування і переробки не дасть змоги розв'язати проблему забезпечення населення продуктами харчування і легкої промисловості сировиною. Цього можна досягти лише при умові технічного переоснащення сільського господарства. вдосконалення системи переробки і реалізації продукції Причому йдеться не лише про кількісні, а й про якісні зміни (використання мало- і середньопотужної та універ-сальної техніки, застосування передових технологій тощо).

Нові умови господарювання на селі привели до докорін-ної зміни організаційної

структури АПК, що тривалий час характеризувалася функціонуванням

3

колективних, радян-ських і міжгосподарських підприємств, на які припадала основна частина виробництва сільськогосподарської сирови-ни. Розвиток на селі нових форм власності (орендної, при-ватної) зумовить виникнення високопродуктивних спеціалі-зованих підприємств, а також підприємств по виробничому і невиробничому обслуговуванню сільського господарства. Господарська самостійність таких підприємств забезпечить ефективне функціонування міжгалузевих агропромислових формувань.

Фактори формування і територіальної організації про-довольчих АПК. Формування АПК і особливості його те-риторіальної організації залежать від сукупної дії природ-но- і суспільно-гсографічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби на-селення в продуктах харчування, характер розселення і рі-вень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розмі-щення та спеціалізації сільського господарства. Під впли-вом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-географічних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують