Курсова робота

на тему:

“Крайня необхідність”

ПЛАН

Вступ

Поняття і види обставин, які виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння

Крайня необхідність

Умови правомірності крайньої необхідності

Необхідна оборона

Відміна крайньої необхідності від необхідної оборони

Висновок

Література

ВСТУП

Перед Україною – самостійною державою – стоїть завдання – забезпечити суворе додержання законності, викорінення порушень правопорядку, припинення росту злочинності, усунення причин, які її породжують.

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. На передньому краї боротьбі зі злочинністю стоять, як відомо правоохоронні органи, зокрема органи міліції.

1. Кримінальне право – одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціонованих її примусовою силою. Особливість цих норм у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу – кримінального покарання.

Норми кримінального права встановлюються лише вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України. Ці норми визначають, які суспільно-небезпечні діяння є злочинними, і встановлюють покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини (ст. 1 КК України).

Правові відносини, які виникають у зв’язку із вчиненням злочину і застосуванням відповідних покарань, складають предмет кримінального права.

2. При скоєнні злочину виникають кримінально – правові відносини між особою, яка скоїла злочин, порушила кримінально – правову норму, і Українською державою в особі уповноважених на те її органів (органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду). Ці кримінально – правові відносини виникають з моменту скоєння особою злочину і закінчуються остаточною реалізацією кримінальної відповідальності.

Сторони кримінально-правових відносин мають певні права і обов’язки.

Органи держави мають право і зобов’язані згідно з законом притягнути особу, що скоїла злочин, до кримінальної відповідальності і застосувати до неї визначене законом покарання.

Особа, яка вчинила злочин, повинна понести покарання і має право вимагати, що відповідальність і покарання повністю відповідали положенням кримінального закону.

3. Завдання кримінального права зафіксовано у ст. 1 КК. Згідно з положенням цієї норми, кримінальне право має завдання охороняти суспільний лад України, її політичну і економічну системи, особу, власність, права і свободи громадян.

Аналіз кримінального законодавства України дає підстави для усвідомлення такої тенденції в призначенні покарання: посилення відповідальності і застосування суворих заходів покарання до осіб, які скоюють тяжкі злочини, до злочинів – рецидивістів, з другого боку – за менш небезпечні злочини – призначення покарань, незв’язаних з позбавленням волі, застосування умовного засудження за злочини, які не становлять великої суспільної небезпеки, а також передачу винного на поруки громадській організації чи трудовому колективові, передачу матеріалів справи на розгляд товариського суду, комісій у справах неповнолітніх або притягнення особи до адміністративної відповідальності (ст. 97 КК).

1.ПОНЯТТЯ І ВИДИ ОБСТАВИН, ЯКІ ВИКЛЮЧАЮТЬ СУСПІЛЬНУ НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ І ПРОТИПРАВНІСТЬ ДІЯННЯ

1. Нерідко громадяни, а також службові особи змушені здійснювати вчинки, що за зовнішніми своїми ознаками збігаються з тим або іншим злочинним діянням (наприклад, з вбивством, знищенням майна, перевищенням влади тощо), які, проте, не є суспільно небезпечними і кримінальне протиправними, а навпаки, визнаються правомірними і, як правило, суспільно корисними (наприклад, позбавлення життя того, хто посягає, при захисті від його нападу; знищення майна для усунення небезпеки, викликаної пожежею; застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця і т. ін.). У науці такі вчинки - необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, виправданий ризик, виконання службового обов'язку, виконання законного наказу тощо - називаються обставинами, що виключають суспільну небезпечність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність діяння.
Новий КК вперше виділив такі обставини в самостійний розділ VIII Загальної частини. Їх перелік значно розширений (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. У КК 1960 р. були передбачені лише три перші із цих обставин.
2. Зазначені обставини характеризуються низкою загальних ознак. Перша з них полягає в тому, що всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, необхідна оборона) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при виконанні наказу). Подібні вчинки, проте, можуть бути виправдані лише в тому разі, якщо вони викликані винятковими подіями, процесами або діями, тобто певними підставами, що й обґрунтовують необхідність таких вчинків. Якщо, наприклад, оборона становить собою заподіяння тому, хто посягає, шкоди, то її підставою є суспільно небезпечне посягання, що викликає необхідність його негайного запобігання або припинення. При крайній необхідності дія особи виражається в заподіянні шкоди різним правоохоронюваним інтересам (наприклад, чужому майну) і її підставою виступає небезпека, що їм загрожує, яку неможливо усунути в даній обстановці іншими засобами (пожежа, повінь) тощо.
Друга ознака - це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця - з видимими ознаками перевищення влади тощо). Про те, що вчинок підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, можна говорити, якщо: 1) дія або бездіяльність особи спрямована проти об'єкта кримінально-правової охорони; 2) вчинене діяння відповідає фактичним, зовнішнім ознакам об'єктивної сторони того чи іншого складу злочину; 3) це діяння вчинила особа, яка здатна бути суб'єктом відповідного злочину. Якщо вчинене діяння із зовнішньої сторони не збігається з тим чи іншим злочином, не можна навіть порушувати питання про наявність