У Месопотамії найбільш ранньою формою державної орга-нізації були міста-держави. Треба, однак, мати на увазі умов-ність відмінностей між деякими міськими і сільськими община-ми, оскільки міські жителі також займались землеробством і користувались усілякими правами членів общини. Не випадково і місто, і село в аккздській мові мали одну назву — ур.

На чолі перших месопотамських міст-держав стояли правитель-цар, який називався енсі («голова роду», «той, що закладає храм») або лугаль («велика людина», «господар», «пан»). У міс-тах проводилися общинні збори і засідання рад старійшин. Ці органи не тільки обирали і у деяких випадках зміщали правите-лів, а й визначали обсяг повноважень останніх, наділяючи їх більшими чи меншими правами у військовій і законодавчій сферах. Лугаль, певно, і відрізнявся від енсі більшими військо-вими повноваженнями. Общинні збори виконували законодав-чі, фінансові (встановлення цін, будь-яких зборів), судові фун-кції та функції, по вв'язані з підтриманням порядку. Правитель міста відав іригацій: ним, храмовим та іншим будівництвом, сто-яв на чолі війська, головував у раді старійшин чи у народних зборах.

Посилення царської влади за часів Саргона і його спадкоєм-ців, що продовжувалося у період правління царів III династії Ура, чому сприяли їх переможні війни, було закономірним яви-щем, зумовленим необхідністю об'єднання общин, централізо-ваного і раціонального використання іригаційно-водного гос-подарства. За цих умов виник новий тип правителя — лугаль-гегемон, влада якого виходила за межі окремого міста і тому не могла бути обмежена общинними органами. Влада правителів почала набувати спадкового характеру, а адміністративний апа-рат і цар — уособлювати єдність великих територій. Місцеві ен-сі були зведені до становища чиновників, царю підпорядкову-валася храмова адміністрація.

Посиленню централістських тенденцій сприяло панівне на той час уявлення про божественний характер влади, нібито да-рованої царям небесами. Усі царі династії Ура, крім першого, Ур-Намму, супроводжували написання своїх імен посиланнями на того або іншого бога, підкреслюючи тим самим нібито свою обраність, наділеність особливою царственістю богами, що ма-ло підносити їх над усіма людьми. Царственість втілювалась в особливих атрибутах — одязі, діадемі, жезлі тощо.

Найвищого ступеня концентрації царська влада досягла у Давньовавилонському царстві, в якому утвердився один з різно-видів східної монархії. Хаммурапі мав формально необмежені законодавчі повноваження. Він очолював великий управлін-ський апарат. Про це свідчать близько 60 наказів Хаммурапі, що збереглися донині, адресовані його намісникам у містах і окремих областях, а також воєначальникам, послам: про звіль-нення і призначення чиновників, проведення перепису насе-лення, будівництво каналів, стягнення податків.

Як й в інших давньосхідних державах, у руках царя були зо-середжені широкі господарські функції: управління іригацій-ним господарством, будівництвом храмів, регулюванням цін на товари, ставок винагороди, виплачуваної ремісникам, лікарям, будівельникам. За правління Хаммурапі купці були перетворені на царських агентів. З широким розвитком лихварства була пов'язана діяльність наділених особливими повноваженнями царських чиновників — державних контролерів.

Країна була поділена на області, що перебували під управ-лінням царських чиновників, які несли відповідальність за зби-рання податків, підтримання порядку і скликання ополчення, а також здійснювали контроль за діяльністю голів общин.

Однак владу давньовавилонських царів не можна беззасте-режно вважати деспотичною. І за часів правління Хаммурапі продовжували існувати такі общинні органи управління, як ра-ди старійшин, общинні збори. Незважаючи на те, що їх повно-важення були значною мірою урізані, вони зберігали деякі ад-міністративні, фінансові та судові функції, а також функції, пов'язані з підтриманням порядку: вирішували спільно з пред-ставниками царської влади спірні питання між общинниками і власниками одержаних від царя наділів, розподіляли податки, визначали розміри зборів тощо.

Деякі найдавніші і найважливіші міста Вавилонії (Ніппур, Сіппар, Вавилон) мали особливий юридичний статус, оскіль-ки розглядалися як такі, що перебувають під захистом місце-вого божества. Жителі цих міст могли звільнятися від сплати податків, відбування трудової повинності, несення військової служби.

Мабуть, вавилонські царі не змогли повною мірою подолати опір деяких селянських общин і племен. Судячи з законів Хам-мурапі, вони добре усвідомлювали небезпеку, яка виходила від смут і заколотів. Задля підтримання політичної стабільності ца-рі змушені були надавати певні привілеї (звільняти від сплати податків і несення військової служби, відбування трудової по-винності) не тільки своїм слугам, великим землевласникам, а й деяким вождям племен, храмам.

Відносини між центральною владою і храмами також були складними і суперечливими. Храми, спираючись на власне ве-лике землеволодіння і значну кількість залежних від них осіб, прагнули до економічної незалежності. Лише за часів Хаммурапі їх адміністративна і господарська діяльність майже повністю була підпорядкована цареві.

Хаммурапі звався «богом царів, які знають мудрість», «коха-ним богині Іштар», але не був божеством і навіть верховним жрецем. Він, наприклад, міг увійти до храму лише під час свят-кування Нового року, коли там щорічно повторювався обряд його коронації, прийняття ним від бога Мардука царської вла-ди. Міжцарюванням вважалися роки, коли цього не відбувало-ся. Коронація надавала правителю статус людини, яка може ца-рювати, проте не робила з нього бога. Великий завдяки своїй владі порівняно з підкореними ним народами цар з огляду на його людську природу відповідно до месопотамської теології за-лишався підвладним природі та богам, які її уособлювали.

5. Суспільний лад

На початку II тис. до н. є. у Дворіччі продов-жували вдосконалюватися знаряддя виробництва, збагачувався трудовий досвід людей, поліпшувалися їх трудові навички. Роз-вивалася і вдосконалювалася іригаційна система. Ще більша, ніж у Єгипті, потреба у чіткому визначенні часу настання пове-ні на Євфраті та Тигрі створювала передумови для розвитку аст-рономії. Іригаційні роботи потребували і поглиблення деяких математичних знань, наприклад, у галузі обчислення