Поряд із посадою царського судді, як свідчать джерела, існу-вали судові посади оповісників, поліцейських і судових вико-навців, гонців та писарів. Не втратили повністю судових повно-важень і храми. їм належала важлива роль у прийнятті клятв, засвідченні законності угод, у процедурі ордалії — «божого суду», який вважався важливим засобом встановлення істини.

Судові рішення у свідомості вавилонян здавна пов'язували-ся з уявленнями про справедливість. Богиня справедливості Кітту вважалася донькою всемогутнього бога Сонця Шамаша, їй присвячувалися спеціальні храми. Однак вавилонські судді часто зловживали своїм становищем. Про це свідчить, зокрема, § 5 законів Хаммурапі, де передбачене покарання судді, який змінив своє рішення після того, як воно було записане у спеці-альному документі на глиняній табличці з печаткою. Такий суд-дя повинен був сплатити суму позову, поданого у цій судовій справі, у 12-кратному розмірі, а також мав бути на зборах під-нятий зі свого суддівського крісла і не повинен був повертати-ся і засідати з суддями в суді.

У Нововавилонському царстві до храмової ради, яка викону-вала судові функції, включалися представники народних зборів міст, на території яких були розташовані святилища.

8. Армія

Посиленню царської влади у шумерських містах-державах сприяла наявність у їх правителів певної військової сили, яка спочатку складалася з осіб, залежних від храму чи його пра-вителя особисто. Створення постійної армії, протиставлення її общинному ополченню було важливим свідченням зміцнення царської влади.

Перетворенню Саргона на володаря могутньої держави значною мірою сприяло постійне військо, яке він створив із малоземельних землевласників-общинників, які отримували додатковий наділ за свою службу із царських земель. Саргон стверджував, що в нього була постійна армія, яка налічувала 5400 воїнів.

За часів Хаммурапі відбувається остаточне відокремлення постійної армії від общинного землеволодіння. Воїн (редум, баїрум) отримує наділ царської землі, що забезпечує не тільки йо-го самого, а й його сім'ю. Військові наділи повністю виключа-лись з обігу, будь-яка угода, пов'язана з землею воїна, вважала-ся нікчемною. Навіть потрапивши у полон, він зберігав право на земельний наділ, на частину останнього зберігалося право його малолітнього сина (статті 27—29 законів Хаммурапі). Во-їн, який з метою ухилення від несення служби кидав наділ, не втрачав права на нього протягом року за умови повернення до виконання своїх обов'язків.

З метою зміцнення боєздатності війська і армійської дис-ципліни закони Хаммурапі встановлювали жорстоке покарання для воїнів, які порушували царський наказ про виступ у похід, а також для військових начальників, які використовували у сво-їх цілях майно воїнів або віддавали їх у найм. Служба воїнів вважалась «вічною». На відміну від Вавилонії в Ассирії досить заможний воїн міг виставити замість себе замісника з бідняків. При цьому він зобов'язувався забезпечувати свого замісника харчами за умови, що його сім'я працюватиме на нього. Ця система «замісництва» свідчила про високий ступінь знищення землеробів у Ассирії.

У Вавилонії професіональні воїни виконували поліцейські функції. Водночас не втратило значення і общинне ополчення, яке скликалося під час здійснення великих військових походів. Крім лучників і важкоозброєної піхоти, особливе місце посіда-ли загони колісниць. Давньовавилонські джерела, наприклад, повідомляють про те, що їх командири за воїнські доблесті ви-нагороджувалися царем землями, звільнялися від сплати подат-ків та виконання інших повинностей.

Висновок

Загострення внутрішніх протиріч, масове розорення селян, воїнів, зовнішньополітичних труднощів стали позначатися вже в правління сина Хаммурапі - Самсу-илуни (1749-1712 р. до н.е.). На півдні вавілонян тіснять еламіти, що захоплюють шумерські міста. Відпадає Исин, де цар Илумаілу заснував нову династію. На північному заході з'являється нова держава - Мітанні, що відрізає Вавилонію від основних торгових шляхів, що ведуть у Малу Азію і на Середземноморське узбережжя. На територію царства проникають войовничі племена каситів. І, нарешті зухвалий похід хетів у Вавилонію в 1595 році до н.е., що завершився захопленням і руйнуванням самого Вавилона, кладе кінець правлінню 1-й Вавілонської династії і завершує трьохсотрічний Старовавилонський період.

Використана література

Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посібник/ 5-те видання, - К.:Істина,2005.-768с.

Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 1994. – 368с.

Хрестоматія по історії держави і права зарубіжних країн. – К., 2003. – 415с.

Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. М., 1996. – 168с.

Всесвітня історія. – К. 2002. – 346с.