Легалізація — це процес надання юридичної сили документам, що мають бути використані за кордоном.

Різновидом консульської легалізації є посвідчення документів у посольстві відповідної держави в Україні, а потім у консульському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Якщо це передбачено міжнародним договором України, кожна з договірних сторін приймає документи без легалізації. Підписання дого-ворів про правову допомогу — один з ефективних способів спрощення порядку обігу офіційних документів, призначених для дії за кордоном. У разі участі держав у Гаазькій конвенції від 5 жовтня 1961 р. вимоги легалізації іноземних офіційних документів скасовуються. Під дію Га-азької конвенції підпадають, зокрема, документи юридичних установ — суду, прокуратури, нотаріату, акти адміністративних органів. Учасни-ками Гаазької конвенції були майже 80 країн. Консульське управління Міністерства закордонних справ України вже підготувало пакет доку-ментів стосовно приєднання України до цієї Конвенції.

Згідно з чинним законодавством України вивезенню за кордон не підлягають трудові книжки, військові квитки, посвідчення водія, технічні паспорти і посвідчення особи.

3. Міжнародні договори

Розрізняють два види міжнародних договорів, що містять норми, які стосуються нотаріальних дій: двосторонні договори про подання правової допомоги з цивільних, сімейних та кримінальних справ і кон-сульські конвенції.

Нині в Україні діють міжнародні угоди, що були укладені СРСР і зберігають юридичну силу на підставі правонаступництва. Таких до-говорів сімнадцять, у тому числі з Албанією, Алжиром, Болгарією, Угорщиною, Грецією, Єменом, Кіпром, Корейською Народно-Демо-кратичною Республікою, Югославією та ін. З Італійською Республі-кою консульську конвенцію укладено 25 січня 1978 р. Такі угоди на підставі Віденської конвенції 1978 р. є дійсними для України, оскіль-ки не суперечать національному законодавству.

До другої групи міжнародних угод належать такі, що були укла-дені вже незалежною Україною після проголошення її суверенітету. Це договір з Республікою Грузія від 9 січня 1995 p., Китайською На-родною Республікою від 31 жовтня 1992 p., Литовською Республікою від 7 липня 1993 p., Республікою Молдова від 13 грудня 1993 p., Рес-публікою Польща від 27 травня 1993 p., Естонською Республікою від 15 лютого 1995 р. Крім того, діє Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена державами — членами СНД 22 січня 1993 р.

Щодо нотаріальної діяльності зазначеними договорами і конвенці-ями врегульовано питання оформлення спадкових прав, вжиття за-ходів щодо охорони спадкового майна, звільнення від консульської легалізації.

Суттєве значення для нотаріальної діяльності мають норми міжнародних договорів, які регулюють порядок подання правової допомоги. У випадках, передбачених договорами про правову допомогу, нотарі-уси зносяться з консульськими представництвами безпосередньо. Відпо-відно до міжнародних договорів нотаріуси забезпечують докази, не-обхідні для ведення справ в органах іноземних держав. Такі дії прово-дяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України.

Якщо міжнародним договором встановлено інші правила нотарі-альної дії, ніж ті, що містяться у законодавстві України, то у вчиненні нотаріальної дії застосовуються правила міжнародного договору.

У разі віднесення міжнародним договором про правову допомогу до компетенції нотаріуса нотаріальних дій, не передбачених законодав-ством України, нотаріуси вчиняють ці нотаріальні дії в порядку, вста-новленому Міністерством юстиції України. До таких дій належить, зокрема, розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, що передбачена законодавством іноземної держави, і поданого нота-ріусу після смерті заповідача для розкривання і оголошення.

Якщо такий заповіт подається нотаріусу на території України і зазначена дія входить до його компетенції, то вона вчиняється в поряд-ку, вказаному в листі Міністерства юстиції України "Про порядок вчинення нотаріальних дій, не передбачених законодавством Украї-ни" від 29 березня 1994 р.

Відповідно до зазначеного листа нотаріус оголошує зміст заповіту і складає протокол про його стан і зміст. Цей протокол підписують но-таріус і особа, яка подала заповіт. Вони ж підписують кожний аркуш заповіту. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залеж-но від вимог договору — копія протоколу та оригінал заповіту. Зазна-чені документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіс-лані компетентній установі іноземної держави за правилами виконан-ня доручень.