Контрольная Работа

По Уголовному Праву

.

Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів

Якщо особу визнано винною у вчиненні двох або більше

злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні

за один з яких її не було засуджено, суд, призначивши покарання

окремо за кожний злочин, остаточно визначає покарання за їх

сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим

або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у

межах, встановлених статтею закону, яка передбачає більш суворе

покарання.

До основного покарання може бути приєднано будь-яке з

додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють

відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано

винною.

За тими ж правилами призначається покарання, коли після

винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще

і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій

справі. В цьому разі до строку покарання зараховується покарання,

відбуте повністю чи частково за першим вироком.

Визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів,відповідальність за які передбачена різними статтями Кримінального кодексу чи частинами або пунктами статті, судповинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а

потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі

ст.42 КК. Призначення додаткового покарання, як і основного, лише

за сукупністю злочинів, є неприпустимим.

У разі призначення покарання за кількома вироками суд на

підставі ст.43 КК до покарання, визначеного за новим вироком,

приєднує повністю або частково те додаткове покарання (або його

невідбуту частину), яке було призначено за попереднім вироком.

При цьому загальний строк додаткового покарання одного й того

ж виду не може перевищувати максимального строку, встановленого

законом для даного виду покарання. Різновидні додаткові покарання,

призначені на підставі ст.43 КК, виконуються самостійно.

Судам слід мати на увазі, що призначення кількох різновидних

додаткових покарань може мати місце:

- коли вони передбачені санкцією кримінального закону, за

яким засуджується винний;

- із застосуванням статей 31, 37, 38 КК;

- при призначенні покарання за сукупністю злочинів або за кількома вироками.

Передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. В такому ж порядку призначається покарання і в разі вчинення особою дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині.

Правила ст.42 КК застосовуються також тоді, коли після

винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще

й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій

справі.

За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими

пунктами статті Кримінального кодексу, які не мають самостійної

санкції (наприклад, ст.93 КК), покарання на підставі ч.1 ст.42 КК

не призначається.

Встановлений ст.42 КК порядок, згідно з яким суд зобов'язаний

призначити і вказати у вироку покарання окремо за кожний злочин, а

потім визначити остаточне покарання за їх сукупністю, стосується

як основних, так і додаткових покарань.

При вирішенні питання, який із передбачених ст.42 КК

принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за

сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш

суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених

за окремі злочини), суд повинен враховувати, крім даних про особу

винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність,

також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й

мотиви вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи

ідеальна), тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх

сукупності тощо.

За змістом ст.42 КК суд вправі визначити остаточне покарання

шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при

призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність як одного

виду покарання, так і різних видів. Однакові за видом і розміром

покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони

призначені у максимальних межах санкцій статей Кримінального

кодексу. Застосовуючи на підставі ст.42 КК принцип поглинення менш

суворого покарання більш суворим, суд повинен вказати у вироку,

про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.

Принцип повного або часткового складання покарань за

сукупністю злочинів може застосовуватись у випадках призначення за

окремі злочини як однорідних, так і різновидних покарань. При

частковому складанні остаточне покарання в усякому разі має бути

за розміром більшим кожного з покарань, призначених за окремі

злочини.

Остаточне покарання, що призначається за сукупністю злочинів,

повинно бути визначене за найбільш суворим видом і в межах санкції

того закону, який передбачає більш суворе покарання.

При призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів

шляхом повного або їх часткового складання заміна покарань

провадиться за правилами, передбаченими ст.43 КК. Коли за злочини,

які входять до сукупності, призначено покарання різних видів, які

не підлягають заміні, суд може застосувати принцип поглинення менш

суворого покарання більш суворим або призначити кожне з них до

самостійного виконання.

Призначивши за найбільш суворим законом, який передбачає

відповідальність за злочин, що входить до сукупності, максимальне

покарання, а за інші злочини - покарання, які не підлягають

заміні, в тому числі і штраф як основне покарання, суд при

визначенні остаточної міри покарання зобов'язаний застосувати

принцип поглинення покарань.

Судам необхідно мати на увазі, що в разі визнання особи

винною у вчиненні кількох злочинів, рішення про умовне засудження,

а також про відстрочку виконання вироку приймається тільки після

визначення остаточного покарання, виходячи з його виду і розміру.

Коли особа, щодо якої були застосовані відстрочка виконання вироку

або умовне засудження, вчинила до винесення вироку в першій справі

інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить

відбувати