Формально в Росії у 1918 р. був прийнятий кодекс законів про працю, але він не діяв, носив більш декларативний, ніж практичний характер, його застосування ніхто не вимагав і не контролював. Цей кодекс, як і інші нормативні акти даного періоду, значною мірою був пристосований до вирішення завдань воєнного комунізму, коли трудові відносини базувалися на загальній трудовій повинності. З переходом до нової економічної політики і появою обмеженої приватної власності це законодавство вже не відповідало умовам, які склалися. Відпала необхідність в залученні населення до трудової повинності в її попередньому розумінні. Все трудове законодавство переглядалося щодо умов мирної господарської діяльності з метою регулювання нових форм трудових правовідносин.

Нормами трудового права регулюються усі види трудових відносин, що виникають між роботодавцями та працюючими. Ці відносини — один з найважливіших видів відносин, які зачіпають такі питання, як право на працю, працевлаштування, тривалість робочого часу і часу відпочинку, внутрішній трудовий розпорядок, безпека праці та ін., що виникають із застосуванням здатності до праці.

Зрозуміло, що зі зміною соціально-економічних умов потребує змін і правове регулювання трудових відносин. Зокрема, розвал Радянської імперії, проголошення і зміцнення суверенітету республік як самостійних держав, різні форми власності, ринкові відносини обумовили процес удосконалення трудового права і трудового законодавства, викликали необхідність створення нової моделі системи юридичних джерел. З проведенням в Україні правової реформи виникає складна система юридичних джерел, притаманна різним правовим системам: зберігається спадковість романо-германської та радянської правових систем, впроваджуються риси англійської та американської правових систем.

Слід зазначити, що згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, не урегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Законодавчі акти в Україні охоплюють всю сукупність, увесь комплекс виданих органами держави правових норм у різних формах. Ці форми залежать від ступеня важливості суспільних відносин, що ними регулюються, галузевої приналежності та компетенції органу, що здійснює нормотворчу діяльність.

Право і законодавство співвідносяться як ціле і частина. Разом вони є явищем об'єктивного характеру. Законодавчі джерела мають такі ознаки:—

зовнішню об'єктивізацію;—

державне санкціонування;

- гарантованість державою.

Система юридичних джерел побудована на принципах ієрархії. Вона являє собою порядок розміщення джерел права та законодавства в системі залежно від їх юридичної сили і зводиться до таких принципів:

- відмінності конституційного і законодавчого регулювання;—

пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та судової влади;

- перевага актів вищих органів у порівнянні з нижчими органами;

- наявність первинних і вторинних актів;—

відповідність локальних актів державно-правовим актам;

- можливість зупинення і скасування неправомірних актів.

Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості органів, що приймають акти. Саме місце органу в ієрархії державних органів влади й управління визначає місце того чи іншого джерела в системі джерел права.

Державно-правові акти — це акти, які приймаються органами законодавчої, виконавчої та судової влади і мають правове значення. Тому джерела трудового права прийнято класифікувати (поділяти) на закони, підзаконні акти, локальні правові акти і практику застосування чинного законодавства.

Найвищу юридичну силу має Конституція України, норми якої є нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та конституційним законам України.

Законодавство у вузькому розумінні — це результат нормотворчості представницької та безпосередньої демократії як на державному, так і на регіональному рівні. Акти представницьких органів влади і структурних підрозділів їх апарату носять колегіальний нормативний характер.

До законодавства відносяться також рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим і рішення обласних та місцевих державних адміністрацій у межах їх компетенції, оскільки вони приймаються державними виконавчими органами влади. Ці

рішення містять обов'язкові правила, можуть зупиняти застосування відомчих актів, скасовувати акти нижчих адміністрацій та локальні акти, що приймаються на підприємствах, в установах, організаціях.

§ 2. Конституція України як основне джерело трудового права

Основним законом кожної держави є конституція. Вона дає наукове осмислення політичних та економічних процесів у країні, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права та свободи громадян і створює умови для їх реалізації.

Досі вважалося, що першою конституцією в світі була конституція Сполучених Штатів Америки, прийнята в 1787 р. Проте вже доведено, що фактично першою в світі конституцією була Конституція України, прийнята 5 квітня 1710 р. в Бендерах на козацькій раді, яка мала назву «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська». Цей документ складався з 16 пунктів і розпочинався з преамбули: «Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування». Усі урядові посади ставали виборними, суворо розмежувався державний скарб і особисті кошти гетьмана. Заборонялось робити утиски посполитим, податки накладалися залежно від майнового стану.

Саме так гетьман України Пилип Орлик відзначив свій вступ на гетьманство. Ця конституція була першою демократичною конституцією не тільки в Європі, а й у світі, бо була прийнята на 77 років раніше конституції Сполучених Штатів.

Отже, основним постулатом Конституції Пилипа Орлика була незалежність України як від Росії, так і від Польщі. Обмежувалась влада гетьмана і створювався козацький парламент. Передбачалося встановлення національного суверенітету, визначення кордонів Української держави, недоторканність Запорізької Січі. Законодавчим органом визначалась Рада генеральної старшини, а главою виконавчої влади