Саме завдяки таким, так би мовити "принциповим" підходам, їх реалізації на практиці злочинний комуністичний режим організував голодомор в українському селі, зруйнувавши нестерпне для нього одноосібне господарювання на землі, вилучивши в українського селянства вирощений урожай та організувавши економічну блокаду.

Навіть після цього комуністичний режим не вгамувався. 2 липня 1937 р. прийнято Постанову Політбюро ЦК КП(б)У "Про антирадянські елементи", за якою колишні куркулі відбули покарання у вигляді заслання та повернулись на колишнє місце проживання, повинні бути обліковані. Найбільш ворожі з них мали бути негайно арештовані і розстріляні в порядку адміністративного проведення їх справ через трійки, а менш активні – переписані і заслані в райони по вказівці НКВС. Пропонувалось у п’ятиденний строк подати в ЦК кількість тих, хто підлягає засланню [10, с. 479]. Отже в даній частині проголошено принцип об’єктивної вини куркулів – селян одноосібників, які колись обрали спосіб господарювання на землі, не сумісний із земельною політикою існуючого режиму, в чому, на думку режиму, була їх вина. А звідси повинен був випливати і принцип невідворотності покарання.

На виконання вищевказаної Постанови видано Оперативний Наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР № 00447 "Про операції по ре пресуванню колишніх куркулів, кримінальних злочинців, та інших антирадянських елементів" від 30 липня 1937 р. Зі змісту наказу випливав той же принцип невідворотності покарання антирадянських елементів, до переліку яких (згідно наказу) віднесено також куркулів [11, с. 80]. Встановлювалась кількість осіб, які підлягають розстрілу, та кількість осіб які підлягають засланню, по кожній з областей УРСР. Отже, радянська влада використовувала навіть у своєрідній формі принцип планування репресій щодо антирадянських елементів, значну частину яких становило, на її думку, українське селянство.

Аналогічна політика відносно українського села проводилась і в повоєнні роки. Все знову розпочалось з принципу безумовного виконання плану хлібозаготівель, який і надалі мав стати інструментом відчуження селян від виробленої ними сільськогосподарської продукції. 23 січня 1946 р. була прийнята Постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У "Про хід хлібозаготівель по областях УРСР", у якій подано перелік областей України, що не виконали норм хлібоздачі з урожаю 1945 р. Констатувались навіть факти приховування урожаю [12, с.17]. 15 вересня 1947 р. Й. В. Сталін підготував Директиву, у якій засудив послаблення у галузі хлібозаготівель. Тому цього ж дня було прийнято Постанову ЦК КП(б)У і Ради Міністрів УРСР "Про заходи по виконанню Директиви Й. В. Сталіна щодо посилення хлібозаготівель", яка встановила норми здачі зернових культур для кожної з областей УРСР [13, с. 2870]. Ці заходи спричинили голод 1946 – 1947 років в Україні.

Незважаючи на перенесений населенням голод та заподіяну селянству шкоду, 2 червня 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про виселення у віддалені райони осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя". За цим Указом надано право загальним зборам колгоспників чи загальним зборам сіл та хуторів на території УРСР (крім західних областей) виносити громадський вирок про виселення зазначеної категорії осіб у віддалені райони [14, с. 32]. Указ у своєрідній формі мав втілити в життя принцип обов’язковості трудової діяльності у сільському господарстві. Однак під виглядом утвердження даного принципу насправді здійснювалась розправа над уявними дезорганізаторами роботи на селі, значна частина яких або не сприймала радянської земельної політики, або не могла працювати за станом здоров’я, підірваного голодомором 1946 - 1947 років.

В 1968 році прийнято Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік. "Основи…" підтверджували принцип виключного права державної власності на землю, принцип надання землі громадянам та організаціям на праві користування та проголосили принцип пріоритету використання земель сільськогосподарського призначення перед іншими формами землекористування [15]. 14 травня 1970 р. Постановою Ради Міністрів СРСР було затверджено положення "Про державний контроль за використанням земель", яке закріпило принцип державного управління земельним фондом та принцип охорони права виключної власності держави і права землекористування громадян та організацій [16].

Таким чином, принципи радянського земельного законодавства, які діяли в Україні, з одного боку, на законодавчому рівні проголошували землю загальнонародною соціалістичною власністю, а з другого боку, на підзаконному нормативно-правовому рівні створювали умови для тотальної ліквідації селянина-господаря, включаючи ганебну практику вилучення у селян виробленої продукції, що спричинило голодомор в Україні.

Annotation

The article is connected with the problem of establishment of main principles into the soviet land law in USSR. The deep analysis of main principles of the soviet land law have given. In the author’s opinion these principles had a direct bearing on the process of destroying of powerful Ukrainian landowner and Ukrainian village.

1. Земельний кодекс УСРР (1922) // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. – 1922. - №51. – Ст. 750.

2.Постанова Раднаркому УСРР "Про ознаки, які визначали селянське господарство як куркульське" від 13.08.1929 // Колективізація і голод на Україні, 1929-1933: Збірник документів. – К., 1992. – С.105-106.

3. Наказ ОДПУ СРСР № 44/21 від 02.02.1930 // Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика / За ред. В. Т. Моляренка. – К., 1997. – С.69-71.

4. Постанова ЦВК і РНК СРСР "Про застосування розстрілу та 10-річного ув’язнення за розкрадання колгоспного майна" // Колективізація і голод на Україні, 1929-1933: Збірник документів і матеріалів. – К., 1993.