і безпосередню причину їх виникнення: судові витрати виникають у результаті здійснення кримінального судочинства, а не в результаті злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самого судочинства по даній справі, але не може розглядатися як безпосередня причина витрат, тим більше, що не завжди обраний слідчим шлях доведення є єдино можливим. Розходження в підставах (безпосередніх причинах) виникнення витрат визначає відмінність судових витрат від інших сум, що підлягають стягненню з обвинуваченого.
Але, незважаючи на це, в науці кримінального процесу існує кілька підходів до визначення поняття судових витрат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визначає поняття “судові витрати”: це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників процесу. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. — К., 1999. — С. 22.
Інші автори розуміють під судовими витратами витрати зі збирання і дослідження доказів. Настольная книга судьи. — М., 1972. — С. 361.
Безперечно, судові витрати виникають у кримінальному судочинстві в результаті діяльності учасників кримінального процесу, спрямованої на розкриття злочинів. Відомо, що кримінальний процес — найбільш значна частина цієї діяльності, оскільки в ньому беруть безпосередню участь не тільки свідки, потерпілі, поняті, експерти, спеціалісти, перекладачі, а й працівники органів дізнання, слідчі, прокурори, судді, адвокати тощо, отже, відповідно до запропонованого формулювання до судових витрат повинні бути віднесені витрати всіх цих осіб зі збирання і дослідження доказів, що суперечить чинному законодавству. Адже ст. 91 КПК відносить до судових витрат лише суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті кримінально-процесуальної діяльності, зокрема суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.
Протилежну позицію з цього питання займає і Л. Кругліков, який вважає, що в судові витрати можуть бути включені “лише такі витрати по кримінальній справі, що являють собою винагороду чи компенсацію витрат, понесених особою, що залучалася органами досудового слідства чи судом для надання допомоги в процесі збирання, дослідження й оцінки доказів” Кругликов Л. Судебные издержки в уголовном деле // Сов. юстиція. — 1975. — № 4. — С. 8.. Він розглядає судові витрати як реально понесені витрати фізичних і юридичних осіб, а також як винагороду за відволікання від звичайних занять.
На наш погляд, правильно зазначає В. Т. Томін, який відносить до судових витрат перераховані в законі матеріальні витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом, що можуть бути стягнені з винного Томин В. Т., Якупов Р. X., Дунин В. А. Процессуальные документи, строки и судебные издержки в уголовном судопроизводстве. — Омск, 1973. - С. 37.
.
Отже, судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов’язаних з провадженням у кримінальній справі, але не передбачених статтями 91 - 93 КПК, недопустимо.
Стаття 91 КПК передбачає, що судові витрати складаються:
1) із сум, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;
2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;
3) інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: навчальний посібник. – К., Юрінком Інтер, 2003. – С. 205.
Виходячи з положення Інструкції “Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р.
(далі - Інструкція) до сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим, слід відносити: Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат і виплати винагороди особам у зв’язку з їх викликом до органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення. – Затвердженя постановою Ради Міністрів УРСР від 22 лютого 1991 року, зі змінами і доповненнями. – ЗП УРСР. – 1993. - № 3 – Ст. 16; ЗП України.
1) їх витрати по явці до відповідних органів та посадових осіб;
2) неодержані доходи у вигляді заробітної платні;
3) неодержані прибутки цими особами, які не є робітниками чи службовцями. Перепадя О. Про відшкодування судових витрат у кримінальному процесі. – К. Право України. - № 1. – 2001.
Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, які викликаються до особи, що провадить дізнання, слідчого, прокуратури, суду або до органу, в провадженні якого перебуває кримінальна справа, для дачі показань, висновків, перекладів, участі в проведенні слідчої дії, судовому розгляді по цій справі, мають право на відшкодування понесених ними витрат по явці (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати по найму житлового приміщення, добові).
Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода, яка визначається з урахуванням характеру їх занять у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. Витрати, пов’язані з явкою до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовуються в розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників.
Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно від його кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5