На наш погляд, захисник за будь-якої ситуації не має права розголошувати адвокатську та-ємницю всупереч волі підзахисного, а тому розголошення такої інформації буде суперечити як моральним нормам, так і вимогам законодавства.

До суб'єктів, зобов'язаних збері-гати адвокатську таємницю, належать: ад-вокати, їхні помічники, службові особи адвокатських об'єднань, особи, які пред-ставляють інтереси інших осіб, захисники, а також інші особи, що беруть участь у наданні правових послуг, яким у зв'язку зі специфікою роботи стала відома означе-на інформація.

Як уже зазначалось, адвокатську таємницю становлять ті факти та обставини, які стали відомі адвокату під час надання ним допомоги. У зв'язку з цим постає питання: з якого моменту адвокат який оволодів таємницею клієнта і, отже, зв'язаний інтересами клієнта, а тому зобов'язаний зберігати її? Виходячи з буквального тексту закону України "Про адвокатуру", зробити висновок, що початковим моментом виникнення адвокатської таємниці є одержання адвокатом будь-якої інформації від громадянина [93, c.35].

Однак таке визначення не охоплює факту звернення до адвоката, питань, пов'язаних з адвокатським гонораром, з умовами прийняття доручення, а також багато інших технічних (але дуже важливих) деталей процесу надання юридичної допомоги. Уявляється, що найбільш доцільно було б вважати початковим моментом виникнення адвокатської таємниці момент звернення клієнта до адвоката.

Тому, на наш погляд, більш повним визначення предмета адвокатської таємниці могло б бути таким: предметом адвокатської таємниці є факт звернення до адвоката, питання, з яким громадянин чи юридична особа звернулася до нього, суть консультацій, порад, та будь-яка інша інформація щодо юридичної допомоги.

Зрозуміло, що з моменту звер-нення клієнта до адвоката виникає необхідність знайомитися зі справою, збирати певну інформа-цію, ознайомлюватися з документами, виконувати інші дії, необхідні для надання правової допомоги, здійснення захисту чи представництва. Власне, спілкування адвоката і клієнта неможливо уявити без обміну певною інформацією. Отже, саме з пер-шої миті контакту між ними виникає обов'язок ад-воката щодо конфіденційності. Разом з тим сам клієнт (або його спадкоєм-ці) може зупинити строк зберігання конфіденцій-ності інформації, давши згоду на її розголошення, і зробити це у письмовій або в іншій зафіксованій формі. У разі відмови від прийняття доручення ад-вокат зобов'язаний зберігати конфіденційність ін-формації, повідомленої йому клієнтом у ході пере-говорів про прийняття доручення, або такої, що стала йому відомою у зв'язку з цим.

З цієї норми, сформульованої у частині другій статті 25 Правил адвокатської етики, випливає, що виникнення обов'язку зберігання конфіденційності інформації настає вже на етапі, що передує прийняттю дору-чення і зберігається на невизначений строк.

Варто вказати, що у Законі України „Про адвокатуру» не зазначено строк, впродовж якого має збері-гатися в таємниці інформація, що становить адвокатську таємницю. Отже, означена інфо-рмація має зберігатися безстроково, якщо на її розголошення не було спеціального розпо-рядження клієнта або згоди правонаступни-ків, а також якщо означені відомості не є реабілітуючими. Це положення підтверджує і п. 2 ст. 9 Правил адвокатської етики, де за-значено, що чинність принципу конфіденцій-ності не обмежена за часом.

Слід звернути особливу увагу на той факт, що вчені виділяють наступні прояви адвокатської таємниці:

Стаття 48 КПК надає право захисникові мати конфіденційні побачення з підозрюваним чи обви-нуваченим, а після першого допиту — такі побачен-ня без обмеження їх кількості та тривалості. Це пра-во є абсолютним і не може обмежуватися, побачен-ня не може не надаватися. Разом з тим, практика склалася таким чином, що на кожне побачення за-хисник має отримувати спеціальний дозвіл від осо-би, яка провадить дізнання, або слідчого, судді, тобто документ, що слугує підставою для отримання перепустки до слідчого ізолятора, має назву «дозвіл». Виникає питання: а чи можливо, щоб відповідна посадова особа не надала дозволу на побачення? Відповідно до кримінально-проиесуального закону, це неможливо. Отже, «дозвіл», як назва зазначеного документа, є неко-ректним терміном, оскільки передбачає теоретичну можливість «недозволу».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, проведення обшуку в помешканні адвока-та (офісі, квартирі) визнається порушенням профе-сійних прав адвоката. Для України актуальним є питання про те, чи можуть правоохоронні органи і, якшо так, то за яких обставин обшукати офіс адвоката і чи не пору-шуватиме це Конвенцію з прав людини?

Позиція Європейського суду з прав людини в даній сфері така. Пова-га до приватного життя має також охоплювати, до певної міри, право і можливість людини устано-влювати і підтримувати стосунки з іншими людь-ми. Тому підстав для обмежувального тлумачення поняття «приватне життя» нема; воно повинно включати і професійну або ділову діяльність люди-ни, оскільки це є, зрештою, чи не єдиною можли-вістю для більшості людей підтримувати стосунки із навколишнім світом.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню, вилученню без згоди адвоката, який має узгодити це питання зі своїм клієнтом. Нерідко посадові особи не тільки вимагають від адвоката розголошення цих даних, а й наполягають на представленні певних до-кументів, шо є конфіденційними і не підлягають розголошенню.

Заборона прослуховування телефонних розмов та перегляду кореспонденції, передбачена статтею 31 Конституції, має особливе значення в роботі ад-воката, оскільки дозволяє йому зберігати адвокат-ську таємницю, конфіденційність довіреної клієн-том інформації. Згідно з Конституцією винятки шодо такої заборони може встановити лише суд.

Важливість збереження адвокатом професійної таємниці обумов-лена, по-перше, тим, шо тільки таким чином можна спонукати клієнта дати