Проблема збереження адвокатської та-ємниці не є новою. Однак, як і раніше, вона актуальна. Незважаючи на законодав-че закріплення багатьох основних поло-жень, що визначають статус адвокатської таємниці в системі гарантій адвокатської діяльності, на практиці все ще зустрічаю-ться випадки порушення даного права, а також постає багато питань морального плану [97, c.34].

Обов'я-зок збереження адвокатами професійної таємниці є моральною засадою діяльності адвоката. Розголошення таємниці адвокатсь-кої діяльності підриває довіру суспільства до адвокатури, підриває моральні та психологічні підвалини захисту – довірчі стосунки між захисником і підзахисним, іншими особами, які бажають їм допомогти, адже відносини адвоката та клі-єнта можуть будуватися виключно на основі довіри. Клієнт має бути абсолютно впевненим у тому, що адвокат не розголосить та не використає на шкоду його інтересам відомос-ті конфіденційного характеру.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства й суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею. Про це свідчить положення ст. 10 Закону „Про адвокатуру", а саме: документи, пов’язанні з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Відповідно до цієї статті професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом.

Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути викликані і допитані як свідки про обставини, що стали їм відомі в зв’язку із зверненням до них за юридичною допомогою [75, c.14].

У ст. 69 КПК України зазначено, що не може допитуватись як свідок захисник об-винуваченого про обставини справи, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням ним обов'язків захисника. Ніколи й ні за яких обставин адвокат не може бути допитаний як свідок не ті-льки в кримінальній справі свого підзахис-ного, а й у будь-якій іншій, якщо мова йде про обставини, що стали відомі йому у зв'язку з виконанням ним своїх професій-них обов'язків.

Зрозумілі також й соціаль-но-психологічні засади норм, що обе-рігають право громадян на звернення до адвоката за юридичною допомогою і спря-мовані на забезпечення життєздатності та ефективності самого інституту адвокатури [97, c.33].

Однак крім показань свідків існують й такі методи одержання інформації, які по-в'язані з проведенням різних оперативно-розшукових дій. Вчинені щодо адвоката, вони можуть порушити вимоги закону про безумовне додержання адвокатської таєм-ниці. У зв'язку з цим, на наш погляд, існує потреба у зміні формулювання ч. 2 ст. 10 Закону України "Про адвокатуру". Її до-цільно викласти в такій редакції: "Забороняється прослуховування теле-фонних та інших розмов адвокатів, обсте-ження їхніх службових приміщень, проведен-ня оперативно-розшуковик заходів, що є не-сумісними зі збереженням адвокатської та-ємниці, без згоди суду”.

Вбачається, що для того, щоб відомості, що становлять адвокатську таємницю, у належний спосіб охоронялися, слід створити та законодавчо закріпити механізм, систему юридичних гарантій нерозголошення адвокатської та-ємниці.

Законодавство (ст. 10 Закону України «Про адвокатуру» та ст. 48 КПК України) передбачає наступне:

заборонено будь-яке втручання в адво-катську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, службових осіб та технічних працівників адвокатських об'єднань відомос-тей, що становлять адвокатську таємницю;

щодо цих питань означені особи не можуть бути допитані як свідки;

дозвіл зустрічей захисника зі своїми клієнтами наодинці;

документи, пов'язані з виконанням захисником, своїх професійних обов'язків у кримінальній справі, не підлягають огля-ду, розголошенню або вилученню без зго-ди захисника;

ніхто не може впливати на правову позицію захисника у справі.

Питання про адвокатську таємницю є важливим і принциповим, тому, вважаємо, воно повинно розглядатися також з етичної і морально-психологічної точок зору. Не вдаючись до аналізу колізії моралі і права, обмежимося лише тим, що морально - етичні принципи, як загальнолюдські, дають опосередковано і можуть впливати чи виражати так звану ментальність національної культури. В сучасних умовах остання може тлумачитися на широкій базі як дії так і лише мотиву, наміру. Отже, адвокатська таємниця формується як морально-етична і правова категорія. Правовий аспект стає домінуючим, оскільки в умовах змінюється і правовий статус громадянина. Звернення до правил адвокатської етики при неврегульованості проблем адвокатури може піддати сумніву інститут захисту прав І свобод людини і громадянина. А це, викликає й нове ставлення до проблеми адвокатської таємниці, виявляючи її як морально-етичну проблему українського права в цілому.

Однак, на думку деяких українських авторів, ві-домості, які відносяться до адвокатської таємниці, можуть бути розголошені і без згоди клієнта. Так, деякі вчені зазначають, що розголошення адвокат-ської таємниці «дозволяється, якщо необхідно для належного виконання адвокатом свого завдання»[38; c.4].

З таким твердженням важко погодитись. Адво-кат повинен керуватися Правилами адвокатської етики, які зобов'язують отримувати згоду клієнта на розголошення адвокатської таємниці. Згідно статті 57 Правил адвокатської етики, адвокат не має права при здійсненні професійної діяльності в суді порушувати конфіденційність інформації, яка відноситься до адвокатської таємниці. Остаточне рішення щодо розголошення відомостей повинно залишатись за клієнтом. Тому, на нашу думку, в будь-якому випадку неприпустимим є розголошення інформації про клієнта без його згоди.

Розголошення адвокатської таємниці є правомірним лише в одному разі — якщо підзахисний повідомив