Чинний Закон України „Про адвокатуру” забороняє представляти одному захиснику підозрюваних, обвинувачених і підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.

Ми дійшли до думки, що досить гострою є проблема, пов”язана з тим, що на стадії порушення кримінальної справи не завжди можна передбачити можливий розвиток подій, а тому суперечність інтересів двох клієнтів може виявитись і безпосередньо перед судовим розглядом справи.

Ми вважаємо, що представлення адвокатом інтересів двох підозрюваних, обвинувачених, підсудних у одній кримінальній справі є неприпустимим і суперечить морально-етичним засадам суспільства.

2.4. Недопустимість відмови від представництва інтересів клієнта як гарантія права на захист.

Аналіз положень Основного Закону нашої держави дозволяє стверджувати, що функціями адвокатури в Україні є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

Стаття 156 Конституції України забезпечує кожному об-винуваченому право на захист. У кримінальному процесі Ук-раїни обвинувачений має такі права: знати, в чому його обви-нувачують і давати пояснення у пред'явленому обвинуваченні; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися піс-ля закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у її розгляді в суді першої інстанції та інші. У своїй сукупності вони утворюють право обвинуваченого на захист, гарантувати яке повинна держава.

Слід зазначити, що участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Очевидно, що саме з метою забезпечення права на захист, законодавством України суттєво обмежено можливість відмови адвоката від виконання взятого на себе доручення, спрямованого на захист клієнта.

Як випливає із ст. 48 КПК України, після допуску до участі в справі захисник - адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:

1) коли є обставини, які згідно зі статтею 61 КПК виключають його участь у справі;

2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи

некомпетентністю.

Стаття 61 КПК України, передбачає обставини, що виключають участь захисника в кримінальному процесі: коли він уже брав участь у даній справі як слідчий, особа, яка провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільного по-зивача, цивільного відповідача; коли він вже допитувався або ще підлягає допиту як свідок у цій справі; коли він є родичем будь-кого із складу суду, обвинувача або потерпілого; коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернула-ся з проханням про ведення справи, або коли він брав участь у справі як перекладач або понятий; коли в розслідуванні чи розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках [6].

Таким чином, за наявності цих обставин адвокат може відмовитись від виконання обов'язків захисника. На цих же підставах його може усунути від участі в справі особа, що проводить дізнання, слід-чий, прокурор, суддя або суд. Перелік обставин, що виключають участь захисника в кримінальній справі, є вичерпним. Тому, наприклад, незнання мови, якою ведеться судочинство, не може бути підставою для усунення його від участі в справі. В цьому разі, згідно з ст. 19 КПК, має бути забезпечена участь в справі перекладача.

Необхідно відзначити, що приймаючи доручення на надання правової допомоги, адвокат повинен зважити свої можливості по його виконанню і зобов'язаний відмовитись від прийняття доручення, якщо є достатні підстави вважати, що стосовно даного доручення вимоги законодавства не можуть бути адвокатом дотримані.

Перед прийняттям доручення адвокату також необхідно враховувати, що у випадку, коли для досягнення рівня компетентності, необхідного для належного виконання доручення, адвокату потрібна спеціальна підготовка, що виходить за межі звичайної підготовки до справи і вимагає значного часу через відсутність у адвоката спеціальних знань законодавства, що підлягає застосуванню в даному випадку, або досвіду ведення відповідної категорії справ, адвокат зобов'язаний до укладення угоди з клієнтом попередити його про необхідність такої підготовки.

Адвокат не повинен приймати доручення на надання правової
допомоги, якщо він через обсяг зайнятості не зможе забезпечити
розумно необхідну сумлінність виконання доручення, досконалість,
ретельність підготовки, оперативність при виконанні доручення,
окрім випадків, коли відмова від прийняття доручення в конкретній
ситуації може призвести до суттєвого порушення прав та законних
інтересів клієнта, або коли клієнт дає згоду на запропоновані йому
строки виконання доручення, якщо відстрочка об'єктивно не повинна
суттєво позначитись на можливості належного виконання доручення. В
будь-якому випадку до укладення угоди з клієнтом адвокат
зобов'язаний попередити клієнта про складнощі і можливі негативні
наслідки для результату виконання доручення, пов'язані з обсягом
зайнятості цього адвоката [16].

До підписання угоди про надання правової допомоги у
справі, що підлягає судовому розгляду, адвокат повинен з'ясувати
всі відомі клієнту обставини, які можуть позначитися на визначенні
наявності правової позиції у справі та її змісті, та запитати і
вивчити всі відповідні документи, які є в розпорядженні клієнта. В будь-якому разі адвокат не повинен приймати доручення на виконання дій,
що виходять за межі його професійних прав та обов'язків.

Статтею 41 Правил адвокатської етики передбачено умови, дотримання яких є обов’язковим для одностороннього розірвання адвокатом угоди