Згідно ст.. 45 КПК України, участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника [6].

Оплата праці захисника як у випадку його участі у справі по призначенню, так і у випадку, коли підозрюваному, обвинувачуваному чи підсудному через малозабезпеченість юридична допомога надається безкоштовно, проводиться за рахунок держави.

Слід зазначити, що Правилами адвокатської етики встановлено етичні аспекти здійснення захисту за призначенням.

Безумовно, здійснення захисту за призначенням органів досудового
слідства та суду у випадках, передбачених чиним кримінально-процесуальним законодавством, є важливим професійним обов'язком адвоката. Необгрунтована відмова від прийняття на себе захисту є неприпустимою.

Правилами адвокатської етики встановлено, що відмову слід вважати обгрунтованою тільки у випадках: [16]

1) коли адвокат через тимчасову непрацездатність не може
повноцінно виконувати свої професійні обов'язки;

2) коли з об'єктивних причин у адвоката відсутня належна
кваліфікація для надання правової допомоги у конкретній справі, що
є особливо складною;

3) коли при прийнятті адвокатом на себе надання правової допомоги певній особі через конкретні причини неможливо забезпечити дотримання вимог Правил, які регламентують ситуацію суперечності інтересів, або правил, що забезпечують гарантії збереження конфіденційної інформації;

4) коли прийняття захисту за призначенням через конкретні об'єктивні причини може потягнути суттєве порушення прав і законних інтересів інших клієнтів адвоката, з котрими адвокат пов'язаний раніше укладеними угодами про надання правової допомоги;

5) коли частина роботи, що виконується за призначенням, у
загальному обсязі роботи адвоката стає вочевидь надмірною і
ставить його в тяжке матеріальне становище.

Встановлення вичерпного переліку підстав, за яких допускається відмова адвоката від здійснення захисту за призначенням є важливою передумовою ефективного і якісного захисту інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Звичайно, що адвокат не зацікавлений у наданні правової допомоги за призначенням передусім через невисокий розмір оплати. Тому, на практиці можуть скластися ситуації, за яких у випадку обов”язкової участі адвоката, підозрюваний, обвинувачений, підсудний буде позбавлений законного права на захист через неможливість оплатити послуги адвоката. З метою недопущення таких проявів, і встановлено обмежений перелік підстав для відмови адвоката від участі в кримінальній справі.

Для якнайповнішого та своєчасного захисту прав та охоронюваних законом інтересів підозрюваного обвинуваченого, підсудного Правилами адвокатської етики встановлено, що адвокат, який виконував на попередньому слідстві захист клієнта на підставі укладеної угоди або за призначенням, не може відмовитись від прийняття доручення на захист цього клієнта в суді першої інстанції.

Участь адвоката в кримінальному процесі за призначенням не позбавлена ряду проблемних моментів.

Практика розслідування кримінальних справ свідчить, що підозрюваний, обвинувачений і підсудний відмовляються від послуг адвокатів через відсутність коштів на оплату такої допомоги, або коли вони, перебуваючи під вартою, не мають в даній місцевості знайомих, які б могли запросити захисника. Особливо це стосується військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу в різних куточках нашої держави і вчинили злочин.

Водночас, законодавством встановлені випадки, коли участь захисника при проведенні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою. За таких умов слідчий, суддя чи суд зобов’язаний не тільки роз’яснити зазначеним процесуальним особам право запросити захисника, а й призначити його [74, c.27].

Судова колегія Верховного Суду України свого часу дала роз’яснення, що захисник призначається тільки тоді, коли його участь у справі є обов’язковою і відмова від участі в справі не може бути прийнята. В інших випадках, зокрема, за відсутності у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи їх родичів коштів для оплати юридичної допомоги, захисник може не призначатись [20].

З таким твердженням не можна погодитись, оскільки воно видається недостатньо обґрунтованим. Участь у справі захисника є одним із процесуальних засобів, за допомогою яких забезпечується особам, притягнутим до кримінальної відповідальності, право на захист. Воно посідає важливе і самостійне місце в комплексі конституційних гарантій. А тому залишати підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного без кваліфікованої правової допомоги в суді тільки з тих підстав, що вони за власний кошт не в змозі запросити адвоката, не відповідає духу і змісту не лише Конституції, а й міжнародним правовим актам.

Проблемні моменти участі адвоката у кримінальній справі полягають у наступному. Варто вказати, що урядовими постановами про порядок оплати праці адвокатів із надання юридичної допомоги у кримінальних справах встановлено надзвичайно низькі розміри