Відповідно до ст. 14 Закону України «Про адвокатуру» «Вища кваліфікаційна комісія адвокатури розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вона вправі скасовувати чи змінювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій». Це вичерпний перелік обов'язків, покладених законом на Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури. Наявність в Положенні про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури пункту (г) про те, що ця комісія «схвалює Правила адвокатської етики» була, на наш погляд, невиправданою спробою наділити цей орган невластивими йому функціями.

Потребують більш вдалої редакції положення ст. 18 Правил, де йдеться щодо укладення адвокатом договору на здійснення захисту підсудного з його представником, якщо в останнього немає «законного доручення». І це за наявності безумовних вказівок ч.1 ст. 47 КПК України, де недвозначно вказується, що захисник «...запрошується підозрюваним, обвинувачуваним чи підсудним, його законними представниками чи родичами, іншими особами з доручення чи на прохання підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного».

Крім того, юридична спільнота України опрацювала і затверди-ла свій документ «Основні засади професійної етики юристів України» [19], що й є узагальненням моральних стан-дартів поведінки юристів, в яких би ланках правової сис-теми України вони не працювали.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України схвалила «Правила адвокатської ети-ки» [16], що вимагають від адвокатів слідування високим етич-ним стандартам поведінки.

Указ Президента «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури», Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, Постанова Кабінету Міністрів від 14 травня 1999 р. № 821 «Про твердження порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави» також є важливими джерелами адвокатської етики.

До офіційних джерел адвокатської етики варто також віднести рішення Конституційного Суду України. Зокрема, рішення від 16 жовтня 2000 р. за N 13-рп/2000 [17], що розширило коло осіб, які допускаються до виконання функцій із захисту прав громадян у кримінальних справах. Будучи чисто правовим по своїй суті, рішення торкається маси етичних питань, що потребують регулювання.

З моменту прийняття Конституційним Судом України цього рішення в ролі захисника може виступати будь-яка особа, що має право на виконання такого роду функцій, а це відповідає вимогам, вищезазначених міжнародних документів і практиці багатьох європейських судових систем.

Приймаючи таке рішення, Конституційний Суд України керувався принципом дотримання прав людини, обґрунтував, що особа, яка потребує юридичної допомоги вправі вирішувати кого обрати своїм захисником, кому довірити свою долю. Це відповідає положенням Європейської Конвенції з прав людини [21, c.55], прийнятої Радою Європи в 1950 р., що «кожна людина, обвинувачувана у вчиненні карного злочину, має, як мінімум, право ...захищати себе чи особисто використовувати правову допомогу захисника на власний розсуд». Видається, таке ліберальне рішення Конституційного Суду повинно зустріти загальне схвалення.

Названі документи орієнтують на дотримання загаль-нолюдських і національних моральних цінностей, загаль-новизнаних принципів і норм професійної діяльності юристів взагалі та окремих професійних груп юристів зок-рема при виконанні ними професійних обов'язків і в осо-бистому житті.

Що стосується складових адвокатської етики, то захисник по-винен мати підвищене почуття обов'язку, розвинуте по-чуття відповідальності за свої рішення, дії, вчинки. Без високого почуття відповідальності за доручену справу, без глибокого усвідомлення обов'язку він не може розраховувати на ефективність своєї праці. Мо-ральні якості захисника є важливою частиною його професійної культури.

Безумовно, усі вимоги моралі конкретно-історичного суспільства повністю поширюються на всіх адвокатів без будь-яких ви-нятків. Ці вимоги визначають їх поведінку як у сфері професійної діяльності, так і в повсякден-ному житті. Будь-які їх дії мають відповідати закону, його суті, а тому й моральним цінностям, на яких базується закон. Перекручення закону, відхід від нього, неадекват-не його тлумачення й застосування є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неорганізо-ваністю, відсутністю поваги до права, внутрішньою не-дисциплінованістю чи неохайністю.

До адвокатів суспільство, держава, громадяни ставлять підвищені моральні вимоги. Н. В. Радутна серед бажаних і найбільш важливих якостей адвоката, вказує людяність, неупередженість, принциповість, витримку, ерудицію, а також зібраність, урівноваженість, дисциплінованість, ввічливість та ін. Серед небажаних — упередженість, підозрілість, владність, безтактність [78, c.105].

В. В. Романов у характеристиці адвоката перераховує цілу низку ділових, професійних, моральних і психологічних яко-стей. Серед них — вірність громадянському, професійному обов'язку, громадянська мужність, чесність, непідкупність, принциповість, непримиренність до порушень правопоряд-ку, законності, безкомпромісність у боротьбі з ними, висо-ка моральність, організованість, дисциплінованість, відпо-відальне ставлення до дорученої справи та ін. [79, c. 162].

Г. Вєтрова сформулювала ці ознаки так: «Адвокат повинен бути не просто хорошим юристом, але мужньою і незалежною, розумною і освіченою людиною з високою моральністю. Хороший адвокат повинен розуміти, що морально припус-тима поведінка не завжди є морально схвальною» [36, c.18].

Отже, серед вчених, адвокатів не спостерігається суттєвих розходжень з приводу того, які саме моральні і особисті якості повинні бути притаманні адвокату. На наш погляд, це зумовлено тим, що ці якості не є діаметрально різними. Просто різні фахівці виділяють найближчі їм, найважливіші якості.

На нашу думку адвокат — це людина з сильним характером, високими принципами, сильною волею, розвинутими почуттями обов'язку, відповідальності і совісті.

Безперечно, що одним із ключових етичних понять адвокатської діяльності є категорія обов'язку. Під ним розуміють усвідомлене зобов'язання, прийняте на себе людиною за тих чи інших умов. Існують види людської діяльності, де виконання