Основними засадами законності вважають:

- верховенство закону в системі нормативних актів;

- єдність законності;

- незаперечність закону в соціальній практиці;

- реальний характер законності;

- забезпечення прав людини;

- невідворотність відповідальності за правопорушення;

- взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості та ін. [70, c.25]

Пануюче ще недавно у юридичній науці розуміння законності визначалося в цілому як «неухильне виконання законів та інших підзаконних актів всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями» [83, c. 445].

При цьому в спеціальній літературі можна зустріти різні підходи до визначення законності: режим функціонування державного апарату; дотримання та виконання законів; вимога правомірної поведінки [81, c.50].

Термін «законність» трактується як стан, за якого суспільне життя та діяльність людей забезпечується законом [45, c.200].

Законність — загальна вимога, оскільки є обов'язковою для всіх учасників суспільних відносин [25, c.73].

Наведені підходи мають право на існування, хоча й потребують певного коригування у світлі нового політичного та юридичного мислення, яке складається у нашій державі. Але, не зважаючи на всі відмінності даних визначень, у них йдеться про те, що діяльність посадових осіб, в тому числі і адвокатів, а також громадян повинна базуватися на точному дотриманні законів, інших підзаконних актів. Іншими словами, має суворо додержуватися правило, за яким закони не повинні вступати у протиріччя з Конституцією, а інші правові акти — із законами. Такий широкий спектр поглядів на проблему законності пояснюється складністю явища, що розглядається. Вказані дані поняття характеризують різні аспекти законності і у зв'язку з цим мають право на життя.

Суть законності в діяльності адвоката полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки:

1) в межах компетенції, повноважень адвоката, закріплених в законодавстві;

2) на підставах, передбачених правовою нормою, що застосовується;

3) у точній відповідності і за процедурою, встановленою кримінально-процесуальним законом;

4) у точній відповідності зі змістом закону;

5) у формі, передбаченій законом.

Обгрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосувального рішення адвокатом повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосовуваної норми, які є об'єктивно істинними, правильними, вірогідними.

Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що, коли застосовувана норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який дозволяє найкращим, найефективнішим, оптимальним способом досягти мети захисту підсудного і досягти позитивного для клієнта результату.

Отже, на наш погляд, законність у діяльності адвоката - це правовий режим точного виконання чинних законів адвокатом у сфері захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також в інших сферах життєдіяльності людей, режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки людиною, державою і громадянським суспільством.

Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридич-ній практиці.

Законність відображає правовий характер органі-зації кримінального процесу. Вимога законності рівною мірою стосується як адвоката, так і судової ланки органів державної влади, яка ухвалює у межах своєї компетенції обов’язкові для виконання вироки, рішення, ухвали.

Законність характеризується поєднанням двох ознак.

зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпоря-дження законів і підзаконних правових актів державними орга-нами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднання-ми:

- внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів [83, c.150].

Законність у кримінальному процесі означає, що:

1) адвокат та органи держави і посадові особи при здійсненні своєї дія-льності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на прин-ципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не вихо-дять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій уча-сників суспільних відносин вони додержуються правових про-цедур, використовують правові засоби і способи. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

До питання зміцнення законності у кримінальному процесі слід віднести також створен-ня належних, реальних умов для здійснення зазна-ченої діяльності.

Тут необхідна належна правозастосовча законодавча база, що, у свою чергу, потребує швидко-го подальшого оновлення всієї системи законодав-ства відповідно до принципів справедливості, до-тримання і поваги прав та свобод громадян. В умовах демократичної правової держави закон-ність передбачає єдність її зовнішнього боку (стро-ге виконання законів) і внутрішнього (наявність правових законів). Тому на наш погляд категорія «законність» у кримінальному процесі повинна відображати не тільки застосуван-ня законів, а й забезпечення видання суто право-вих законів, тобто процес законотворчості.

Адвокат як захисник законних прав та інтересів громадян застерігає органи досудового слідства та суд від порушення конституцій прав свого підзахисного [84, c.60].

Цей принцип, закріплений у законодав-чому порядку, є правовою нормою, яка визначає у ряді випадків права та обов'я-зки учасників процесуальної діяльності під час здійснення правосуддя. Водночас дане процесуальне правило, яке стосуєть-ся насамперед адвокатів, має глибоко мо-ральний зміст, що робить його одним з найважливіших принципів професійної адвокатської етики.

Варто зазначити, що і Закон України „Про адвокатуру”, і Правила адвокатської етики передбачають здійснення адвокатської діяльності на засадах гуманізму.

Принцип гуманізму (людяності) — провідний, засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найви-щою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї, орієнтує на захист її гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот, соціальних груп та інших соціаль-них суб'єктів на створення умов для повноцінного розвит-ку людини [67, c. 22].

Гуманізм є головною