Згідно проекту Закону України „Про адвокатуру” предметом адвокатської таємниці є:

інформація про клієнта та третіх осіб, що стала відома адвокату у зв’язку зі здійсненням адвокатської діяльності;

факт звернення клієнта до адвоката або адвокатського утворення;

суть доручення чи питання, з яким клієнт звертався до адвоката (адвокатського утворення), суть консультацій, порад, роз’яснень, наданих адвокатом (адвокатським утворенням), складені документи правового характеру, всі матеріали, що складають адвокатське досьє, інформація, яка зберігається на електронних носіях, та будь-які документи і відомості, одержані адвокатом при здійсненні адвокатської діяльності;

зміст договору про надання правової допомоги;

документи, передані адвокату клієнтом;

інші відомості, пов’язані з наданням адвокатом правової допомоги [77].

З наведеного бачимо, що законопроектом суттєво розширено обсяг і межі адвокатської таємниці, що безсумнівно може розглядатися як крок до демократизації та гуманізації.

Разом з тим, потребує альтернативного варіанту і положення закону про те, що «документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди».

Фахівці зазначають, що непоодинокими є випадки, коли адвокат, дотримуючись адвокатської таємниці, не дає і не може дати згоду на огляд чи виїмку матеріалів свого досьє. Між тим може існувати передбачена законом підстава на проведення обшуку чи виїмки паперів і правоохоронні органи не особливо дбають, коли виникає подібна ситуація і постає необхідність здійснення таких слідчих дій стосовно адвокатів [75, c.13].

Саме з урахуванням таких ситуацій на нашу думку було б доречним доповнити вищезгадану норму. По-перше, проведення таких слідчих дій повинно мати місце лише за мотивованою постановою суду. По-друге, під час проведення таких слідчих дій мав би бути присутній хтось (наприклад посадова особа) від адвокатського об’єднання (колегії адвокатів) чи представницького органу адвокатури (за формування якого висловилася більша частина делегатів останнього з’їзду адвокатури) аби убезпечити прояв поваги до привілею стосунків “адвокат-клієнт”. Скажімо, дуже важливим є те, щоб під час обшуку не стали об’єктом уваги чи не були вилучені досьє інших клієнтів, що на жаль має місце в практиці сьогодення.

В такому підході визначеному Законом України „Про адвокатуру" не повною мірою реалізується Закон „Про інформацію". Зокрема ст. 39 ЗУ „Про інформацію” визначає інформацію як товар, і йдеться, по суті, про товарні відносини. Він також визначає і об’єкт інформаційних відносин. Згідно з ст. 8 ним є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, економічній, міжнародній та інших сферах [8].

На підставі аналізу лише двох статей Закону „Про інформацію" (статті 8, 39) можна стверджувати, що визначення адвокатської таємниці у Законі „Про адвокатуру" є неповним.

Така ситуація може бути обґрунтована лише тим, що даний Закон є неповним та регламентує, по суті, професійну діяльність адвоката як члена громадського об єднання і аж ніяк не визначає принципи діяльності адвокатури. Виправдовує сказане і те, що функції адвокатури, як правового інституту, регулює не тільки Закон „Про адвокатуру", а й чинне законодавство [64, c.111].

Об'єкт адвокатської таємниці становлять:

Питання, з якими громадянин або юридична особа звернулися до адвоката.

Зміст консультацій, роз'яснень з надання правових послуг.

Інші відомості, отримані адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'яз-ків з надання правових послуг [57, c.33].

При цьому, обсяг інформації, яка не підлягає розголошен-ню можна визначити таким чином: це вся інфор-мація, отримана від клієнта і про клієнта, а також інформація, яка стала відомою адвокатові у зв'язку з наданням правової допомоги, здійсненням захисту і представництва, щодо якої відсутня згода клієнта на її розголошення [35, c. 50].

Правила адвокатської етики зобов'язують зберігати конфіденційність будь-якої інформації, зокрема інформації про клієнта, у тому числі щодо його особи або інших осіб, включаючи навіть самий факт звернення до адвоката.

Однак, обов'язок дотримуватися таємниці може виявитися в суперечності з інтересами су-спільства, держави, що є не менш важли-вими (наприклад, якщо адвокату стало ві-домо про скоєний злочин, або про злочин, що готується). З цього випливає, що ад-вокатська таємниця повинна мати свої ме-жі.

Адвокатська таємниця є абсолютною тільки у тому сенсі, що вона не може по-відомлятися ні приватним особам, ні слід-чим та судовим органам [76, c. 42].

Адвокат також не має права ділитися відомостями, що становлять адвокатську таємницю, зі своїми колегами — іншими адвокатами [87, c.62].

Це зрозуміло, адже клієнт довіряє певну інформацію конкрет-ному адвокату, з яким укладено угоду. Інші адвокати не пов'язані обов'язком зберігати в таємниці інформацію щодо цієї справи.

При визначенні відомостей, що станов-лять зміст адвокатської таємниці, певні тру-днощі викликають відомості, розголошення яких змогло б поліпшити становище під-захисного. Однак останній відмовляється від такого розголошення. Вчені пропону-ють різні виходи з ситуації, що склалася.

Так, Л. Красавчикова вважає, що якщо відомості про особисте життя довірителя стали відомі адвокату завдяки викорис-танню законних засобів не від самого клі-єнта (що не вважає можливим розголошу-вати їх), адвокат може використати ці ві-домості для пом'якшення відповідальності свого підзахисного. Якщо ж інформація ста-ла відома адвокату від самого клієнта, що заперечує проти її розголошення, адвокат не має право посилатися на ці обставини [59, c. 155].

Однак з наведеним судженням не згоден І. Петрухін, стверджуючи, що якщо, на дум-ку захисника,