місцевого самоврядування є значна кількість підзаконних актів, які, з одного боку, свідчать про широку застосовну діяльність законів, оскільки приймаються відповідно до законів і для їх виконання, а з іншого - певною мірою порушують ст. 19 Конституції України, відповідно до якої "органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України", а не іншими, у тому числі підзаконними нормативно-правовими актами [1].
Слід зазначити, що недосконалість правового регулювання і необхідність його оновлення на сьогодні визнана на найвищому державному рівні. І наочним прикладом цього є Рекомендації парламентських слухань "Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування", які схвалені Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 2005 р. Учасники парламентських слухань "Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування" рекомендують Верховній Раді України: доопрацювати проект Закону України про внесення змін до Конституції України (щодо удосконалення системи місцевого самоврядування) від 1 липня 2003 р., в частині повноважень Верховної Ради України у вирішенні питань адміністративно-територіального устрою, визначення системи адміністративно- територіального устрою України, статусу місцевих державних адміністрацій; вдосконалити законодавче регулювання місцевих виборів; розглянути та прийняти законодавчі акти щодо проведення в Україні реформ, спрямованих на розвиток ефективного місцевого самоврядування та запровадження раціональної системи державного управління, зокрема закони з питань адміністративно-територіального устрою України, місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, служби в органах місцевого самоврядування, про внесення змін до бюджетного та податкового законодавства з метою зміцнення правової, матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування [23].
Надзвичайно великий плив на розвиток місцевого самоврядування має впровадження адміністративної реформи. В цьому контексті особливо значну увагу слід приділити аналізу проекту змін до Закону України “Про місцеве самоврядування” та Закону України “Про територіальний устрій України”.
Окремо слід зазначити, що вони є не єдиними законопроектами, що наразі перебувають у Верховній раді України. Існують також законопроекти “Про місцеве самоврядування громади”, “Про місцеве самоврядування області”, Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про місцеві державні адміністрації”, Проект Закону України “Про місцеве самоврядування району”.
Існуюча організація територіального устрою та системи місцевого самоврядування має такі недоліки, що істотно впливають на ефективність управлінської діяльності: регіональний і місцевий рівень управління склався відповідно до системи адміністративно-територіального устрою України, яка була запроваджена на початку 30-х років в інтересах централізованого партійно-бюрократичного управління. У зв'язку з цим значна частина самоврядних територіальних одиниць (зокрема сіл, селищ, міст районного значення) сьогодні позбавлена необхідних фінансових та економічних ресурсів; із конституційним визначенням суб'єкта місцевого самоврядування - територіальної громади - не узгоджена система адміністративно-територіальних одиниць: у межах адміністративних кордонів одних населених пунктів перебувають інші населені пункти, територіальні громади яких виступають згідно з Конституцією України самостійним суб'єктом місцевого самоврядування. У зв'язку з цим виникає проблема розмежування самоврядних прав різних територіальних громад, що співіснують у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці; на обласному і районному рівні управління, де функціонують одночасно органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (тобто два центри публічної влади), через відсутність належної правової бази щодо розмежування повноважень цих органів виникає небезпека конкуренції їх компетенції; не сформована належна фінансово-економічна база органів місцевого самоврядування, яка б дала їм змогу надавати повноцінні громадські послуги [73].
Ідея територіальної реформи в Україні має тривалу історію. Ще наприкінці 1980-х В'ячеслав Чорновіл виступив з концепцією переходу до земельного федеративного устрою України.
Вдруге про реформу адміністративного-територіального устрою серйозно заговорили лишень нещодавно. Перша з концепцій реформи, яка була розроблена ще в надрах Кабінету міністрів В.Януковича, носила суто механістичний характер – було встановлено нижню планку чисельності населення для району і області. Відтак, межі адміністративно-територіальних одиниць планувалося перекроювати, виходячи з цієї планки. Такі плани викликали занепокоєння науковців, практиків і пересічних громадян: йшлося й про ускладнення повсякденного життя для простих громадян, яким важче було б отримати послуги в далеко розташованому центрі укрупненого району.
Натомість опозиція, речником якої з цих питань була голова парламентського комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування А.Матвієнко, виступила з гаслом найширшого розвитку місцевого самоврядування – делегування повноважень територіальним громадам села, селища, міста, тобто опускання їх на той рівень, де відбувається повсякденне життя конкретної людини.
Але для реального втілення реформи у життя самих повноважень не досить – потрібні ще й ресурси для забезпечення виконання цих повноважень. Статистика показує, що з 12 тисяч сільських рад України більш як половина є фінансово неспроможними. Там є єдина бюджетна установа – сама сільська рада з головою, секретарем і печаткою.
Відтак, виникла пропозиція подальшого кроку: кооперація декількох сільських рад в одну ефективну громаду, яка б по-справжньому могла б забезпечити своїх жителів хоча б мінімальними послугами, не змушуючи їх щоразу вирушати в далекий райцентр. В принципі, таке об'єднання можливе і в рамках чинної Конституції, яка не заперечує добровільної асоціації кількох сільських громад.
На думку Максима Стріхи - керівника наукових програм Інституту відкритої політики на заваді реальному самоврядуванню громад стоїть невизначеність кордонів територіальних громад. Адже, якщо ж ми подивимося вже на карту району, то побачимо, що громади сіл, селищ і містечок на його території є невеликими вкрапленнями у масиві земель, які підпорядковані безпосередньо району. Відтак юрисдикція сільради не розповсюджується за крайні хати села – далі безроздільно хазяїнує вже районна державна адміністрація [76].
Розроблений під керівництвом А.Матвієнка