якого полягає в гарантованому державою праві територіальної громади, громадян та їх органів роз-в'язувати значну частину місцевих справ та управляти ними, діючи в межах закону, під свою відповідальність та в інтересах населення. На сьогодні поняття місцевого самоврядування визначено як на нормативному, так і на доктринальному рівні. При цьому теоретичні концепції мають велике значення при подальшій розробці нормативної бази.
Місцеве самоврядування можна харак-теризувати з різних позицій: як одну з основ конституційного ладу; як колективне політичне право членів громади; як одну з форм народовладдя.
І сьогодні триває дискусія щодо приро-ди місцевого самоврядування чи є воно формою децентралізації дер-жавної влади, чи самоорганізацією на-селення. На нашу думку, нормативне визначення місцевого самоврядування є виявом концептуального сприйняття вітчизняним законодавцем громадівської теорії місцевого самоврядування, тобто теорії самосійних, природних прав громади. Така позиція є обґрунтованою і демократичною.
Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні характеризується наявністю широкого кола нормативно-правових актів, причому більшість з них є підзаконними, що є певним негативом. Особливістю регулювання є також врегулювання засадничих положень місцевого самоврядування міжародними нормативно-правовими актами та наявність експериментальних актів правового регулювання у цій сфері.
Правове регулювання місцевого самоврядування перебуває наразі під впливом адміністративної реформи, що спричинено прийняттям проекту змін до Закону України “Про місцеве самоврядування” та проекту Закону України «Про територіальний устрій України». Останній вносить нові стандарти місцевого самоврядування, опосередковано регулюючи статус, чисельність та нші питання стосовно громади. Чи не найбільшим позитивом цього законопроекту є розповсюдження самоврядування громад на всю територію України.
Станом на даний час існують значні проблеми у правовому регулюванні місцевого самоврядування, зокрема, невизначеність окремих питань, дублювання і протиріччя. Видається, що абсолютна більшість цих проблем може бути вирішена з прийняттям єдиної Концепції розвитку місцевого самоврядування, яка б визначила основні напрями політики держави у даній сфері і стала основоположною для подальшої нормативно-правової бази розвитку місцевого самоврядування.
Важливим для функціонування місцевого самоврядування є принципи, на яких воно діє. До них відносяться законність; народовладдя; поєднання місцевих і державних інтересів; колегіальність; гласність; виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування. Перелічені принципи слід конкретизувати.
Серед найважливіших ознак органів місцевого самоврядування виділяють їх правову, організаційну, матеріальну та фінансову автономії, системність структури, безпосередність та опосередкованість здійснення.
Щодо системи гарантій місцевого самоврядування, серед них можна виділити: загальні, які обумовлені особливостями соціально-політичного ладу, ступенем розвитку економіки, духовної сфери; конституційні, які визначаються у Конституції і присвячені безпосередньо принципам організації місцевого самоврядування; організаційно-правові, які забезпечують організаційну та правову автономію територіальних громад та органів місцевого самоврядування. Наведену вище типологію гарантій місцевого самоврядування можна було б продовжити.
Розділ 3. СТУРКТУРА І ПОВНОВАЖЕННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
3.1. Структура органів місцевого самоврядування
Структура місцевого самоврядування показує, як взаємопов’язані різноманітні місцеві органи влади та як вони вписуються в загальну систему управління. В структурі органів місцевого самоврядування можна виділяти первинні і вторинні суб»єкти.
Первинним суб’єктом місцевого самоврядування є територіальна громада, яка має пріоритетне значення. Вказане випливає зі змісту ст.140 Конституції України, згідно якої місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи [1].
На сьогодні загальноприйнятим для позначення первинного суб’єкта місцевого самоврядування є поняття «територіальна громада». Щодо поняття територіального колективу, то воно не отримало єдності наукових думок та законодавчого визначення. У Конституційному Договорі між Верховною Радою України і Президентом України «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» термін "територіальний колектив" вживався з поясненням його ролі як первинного суб'єкта самоврядування й етимологічної характеристики як сукупності громадян, що мешкають у селах (сільрадах), селищах і містах. Таке тлумачення ''територіального колективу" було піддано критиці рядом авторів, котрі вважали, що ототожнення територіального колективу з населенням, громадянами, які мешкають на певній території, веде тільки до рефлексії його територіальної визначеності [22].
В юридичній літературі можна виділити ряд спроб охарактеризувати територіальний колектив. Так, В. І. Фадєєв трактує місцеве самоврядування як право громадян, місцевого співтовариства (населення даної території) на самостійне завідування місцевими справами [47, с.64]. М. О. Краснов говорить про місцеве співтовариство як про сукупність людей, котрі складають населення самоврядних одиниць [39, с.25]. Ототожнення територіального колективу з населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці робить М. І. Корнієнко, котрий визначає такий колектив як первинний суб'єкт місцевого самоврядування [64, с.17].
На думку М. О. Баймуратова, при пріоритетному «територіальному» підході «втрачається соціально-правова сутність цього феномена, що містить у собі розуміння населення як локального співтоваристві громадян (місцеве співтовариство), об'єднаних спільною діяльністю, інтересами і цілями щодо задоволення потреб, пов'язаних з побутом, середовищем проживання, дозвіллям, навчанням, вихованням, спілкуванням». Тому він визначає територіальний колектив (місцеве співтовариство) як сукупність фізичних осіб, які постійно мешкають на певній території і пов'язані територіально-особистісними зв'язками системного характеру [48, с.98]. Пріоритет спільності інтересів при становленні і функціонуванні територіального колективу підкреслює й І.П. Бутко, який вважає, що територіальний колектив — це люди, які мешкають у певних територіальних межах і об'єднані спільними інтересами [ 54, с.10].
Аналогічно, згідно визначення ст.6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста