суперечливість та неузгодженість положень Конституції [1], які визначають концептуальні засади організації управління районами міст. Так, якщо у ч. 1 ст. 140 місцеве самоврядування визначене як право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення .у межах Конституції та законів України, а питання організації управління районами міст віднесено до компетенції міських рад, то в ч. 1 ст. 142 територіальні громади міських районів визнаються суб'єктами права комунальної власності, а в абз. 3 п. 8 розділу XV "Перехідні положення" зафіксоване існування у містах районних рад, які після набуття чинності Конституцією повинні здійснювати свої повноваження відповідно до закону [1].
Відсутністю логічної послідовності у підході до зазначених питань відзначається і Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. [12] . Так, якщо відповідно до ч. 2 ст. 5 цього документа районні ради у містах з районним поділом можуть утворюватися за рішенням територіальної громади міста або міської ради, то згідно зч.5 ст. 6 територіальні громади районів у цих містах діють як. суб'єкти права власності незалежно від створення районних рад. Якщо рішення про створення органів місцевого самоврядування районів не було прийнято, управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад міських районів, здійснює міська рада (ч. 4 ст. 16 Закону).
У разі створення у містах районних рад останні та їх виконавчі органи повинні відповідно до Конституції і законів України здійснювати управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до- комунальної власності територіальних громад міських районів, формувати, затверджувати, виконувати відповідні бюджети та контролювати хід їх виконання, а також здійснювати інші повноваження, передбачені Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами (ч. 2 ст. 41). Причому обсяг цих повноважень має визначатися цими радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад міських районів і не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної ради протягом даного скликання (ч.ч. 3, 4 ст. 41) [67, с.35].
У зв'язку з зазначеним вище у містах з районним поділом спостерігається неоднаковий підхід до визначення моделі організації управління їх районами, пов’язаний з визнанням доцільності чи недоцільності існування там територіальних громад як самостійних суб'єктів місцевого самоврядування і права комунальної власності. Саме тому нині у містах нашої держави з районним поділом є кілька моделей управління їх районами.
Отже, місцеве самоврядування у містах з районним поділом повинно пов'язуватися не тільки з міською, а й з районними в місті територіальними громадами, що передбачає існування наділених реальними повноваженнями, матеріальними і фінансовими ресурсами відповідних органів місцевого самоврядування, покликаних забезпечувати ефективне і водночас наближене до громадян управління. Такий підхід якнайповніше відповідає принципам демократичної держави, створює додаткові можливості для реалізації громадянами України свого конституційного права на участь в управлінні державними справами.
Місцеві ради усіх рівнів сільська проводять свою роботу сесійно. Сесію ради веде голова відповідної ради або його заступник. Протоколи сесій ради підписуються його головою, а при його відсутності – секретарем.
У складі ради діють постійні комісії ради, що є органами ради, які обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету та тимчасові контрольні комісії ради, які теж є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування.
При розгляді питання стосовно субєктів місцевого самоврядування не можна оминати увагою органи самоорганізації населення. Довгий час проблема правового регулювання статусу органів самоорганізації населення залишалася відкритою. Але 11.07.2001 р. було прийнято закон України "Про органи самоорганізації населення" [16], який визначає правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення.
Крім того, 29.11.2001 р. прийнято Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" [15] яким визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку як одного з органів самоорганізації населення.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про органи самоорганізації населення» органи самоорганізації населення — представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом.
До таких органів відносяться: будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.
Основними завданнями органів самоорганізації населення визначаються
1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;
2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;
3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм [16]
3.2. Повноваження та форми діяльності суб»єктів місцевого самоврядування
Основними формами діяльності територіальних громад є форми їх безпосереднього (прямого) волевиявлення, спрямовані на забезпечення здійснення територіальними громадами безпосереднього самоврядування в межах Конституції і законів України. До них належать:
місцевий референдум,
вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві збори);
загальні збори громадян за місцем проживання;
колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів міст до органів і посадових осіб міського самоврядування;
громадські слухання;
місцеві ініціативи;
участь у роботі органів місцевого самоврядування;
робота на виборних посадах місцевого самоврядування та інші, не заборонені законом,