Вторинні (похідні) органи місцевого самоврядування поділяються загалом на дві групи: представницькі органи місцевого самоврядування – тобто ті, що обираються територіальною громадою, і ті, що громадою безпосередньо не обираються.

Органи місцевого самоврядування надлені компетенцієї вирішувати питання місцевого життя. При цьому функці органів місцевого самоврядування є у достатній мірі розмежованими, що сприяє їх належному функціонуванню.

Проблемним є питання про розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Вказане питання виникає тому, що ці органи часто вступають у конфлікти між собою через різне розуміння межі здійснення ними функцій та повноважень. Такі питання виникають між районними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування сіл, селищ і міст (районного підпорядкування), районними радами; між обласними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування міст (обласного підпорядкування) і обласними радами. Причиної виникнення конфлікту на нашу думку є те, що компетенція як органів місцевого с самоврядування так і державних адміністрацій побудована за одним і тим самим галузевим. Принципом. В зв»язку з цим, надто значною є сфера суміжної компетенції, що робить практично неможливим усунення компетенційних спорів.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження було зроблено наступні висновки. Інститут місцевого самоврядування в світі має довгу історію становлення і є на сьогодні загальновизнаним і широко застосовуваним у демократичних країнах. Історія місцевого самоврядування в Україні сягає коренями часів феодалізму, коли численні міста України отримали магдебурзьке право. Нажаль, історія розвитку цього інституту в Україні була перервана пануванням радянської влади, коли місцеве самоврядування існувало лише номінально.

Інститут реального самоврядування в Україні отримав свій розвиток після здобуття нашою державою незалежності. Сьогодні у функціонуванні цього інституту існують значні проблеми. На нашу думку, вони здебільшого спричинені недоліками правового регулювання, головним з яких є відсутність закріплення на законодавчому рівні Концепції розвитку і функціонування місцевого самоврядування.

В світі існують три концепції місцевого самоврядування – природна, державницька та змішана. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні найбільше відповідає змішаній концепції місцевого самоврядування, відповідно до положень якої громада є самостійною у неполітичній сфері – сфері господарської і громадської діяльності. Проте, існують тенденції до сприйняття вітчизняним законодавцем рис громадівської теорії, відповідно до змісту якої громада є самостійною і у всіх сферах. Про це свідчать положення нового Закону «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», а саме, запровадження пропорційної системи виборів депутатів місцевих рад за списками від політичних партій та виборчих блоків. Вказане, на нашу думку, свідчить про бажання законодавця активізувати політичну діяльність органів місцевого самоврядування.

Поняття місцевого самоврядування на сьогодні закріплене в Конституції України, профільному законі «Про місцеве самоврядування» та міжнародних актах. Зважаючи на те, що концепція місцевого самоврядування лише формується, не слід нехтувати і доктринальними визначеннями місцевого самоврядування.

Проте, на сьогодні загальновизнаним є нормативне визначення місцевого самоврядування, згідно якого воно являє собою гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування можна харак-теризувати з різних позицій: як одну з основ конституційного ладу; як колективне політичне право членів громади; як одну з форм народовладдя. Найбільш обґрунтованою є позиція, згідно якої сутність місцевого самоврядування полягає в гарантованому державою праві територіальної громади, громадян та їх органів роз-в'язувати значну частину місцевих справ та управляти ними, під свою відповідальність та в інтересах населення.

Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні характеризується дією у цій сфері експериментальних актів правового регулювання; наявністю широкого кола підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють місцеве самоврядування. Особливістю правового регулювання є також вплив на нього проведення адміністративної реформи, в межах якої має бути здійснено ряд важливих змін.

Так, проект Закону України «Про територіальний устрій України» визначає статус територіальної одиниці, вносить нові стандарти місцевого самоврядування, опосередковано регулюючи статус, чисельність та інші питання стосовно громади, а також встановлює принцип всеосяжності місцевого самоврядування, згідно якого будь-яка територія має бути підпорядкована тій чи іншій громаді, як первинному суб»єкту місцевого самоврядування. При цьому усувається можливість ситуації, коли територія не підпорядковуючись певній громаді, напряму управляється районною радою та її виконкомом.

Важливими для функціонування місцевого самоврядування є принципи, на яких воно діє. До них відносяться законність; народовладдя; поєднання місцевих і державних інтересів; колегіальність; гласність; виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.

Серед найважливіших ознак органів місцевого самоврядування виділяють їх правову, організаційну, матеріальну та фінансову автономії, системність структури, безпосередність та опосередкованість здійснення.

Щодо системи гарантій місцевого самоврядування, серед них можна виділити: загальні, які обумовлені особливостями соціально-політичного ладу, ступенем розвитку економіки, духовної сфери; конституційні, які визначаються у Конституції і присвячені безпосередньо принципам організації місцевого самоврядування; організаційно-правові, які забезпечують організаційну та правову автономію територіальних громад та органів місцевого самоврядування.

Вбачається, що чи не найважливішою гарантією місцевого самоврядування є його належне фінансове забезпечення. Наразі абсолютна більшість місцевих бюджетів