Прикладом цього може слугувати, як вже було зазначено вище, земське управління як історична форма організації місцевого самоврядування. Проте в умовах низького соціально-економічного розвитку суспільства, в умовах тоталітарного (самодержавного) державного режиму навіть при бажанні місцевого населення здійснювати управління своїми справами, при декларуванні державою даного права, земства не стали тією інституцією, яка б реально забезпечила право та можливість територіальної громади здійснювати керівництво місцевими справами.

Ще за часів формулювання відпо-відної ідеології ряд авторів вбачав його витоки у пе-редісторії політичного буття людства. На їх думку, врядування на рівні общин, було своєрідним предтечею держави в цілому і місцевого самоврядування зокрема. Вони стверджували, що як общинна орга-нізація передувала державній організації суспільного життя, так і врядування на рівні обшини було попередником державного владарювання. І в цьому вони мали рацію [60; с.20].

Проте сучасне місцеве самовряду-вання має іншу природу. Воно нерозрив-но пов'язане з державою, і його зародки виникають на певному етапі суспільного і державного розвитку. До того ж воно має матеріальну базу у вигляді виокремленої і організованої певним чином частини дер-жавної території.

Зародки сучасного місцевого самовря-дування були спричинені розвитком феодального суспільства. Економічні й по-літичні чинники зумовили зростання суспільної ваги міського населення, що діс-тало відображення в хартіях магдебурзького права. В цілому ж міське са-моврядування за феодальних часів мало суто економічну основу і, так званий, корпоративний характер. Імпульсом у становленні сучасного місцевого само-врядування стали події, пов'язані з французькою революцією XVIII ст., коли у ба-гатьох європейських країнах було ліквідоване або підірване підґрунтя абсолю-тизму. Тоді ж постала проблема децентралізації влади. Ідея місцевого самовря-дування, сформульована дещо пізніше, органічно випливала з принципу народ-ного суверенітету, сформульованого ще напередодні революції. Важливим було й те, що вона узгоджувалась з поширеною у той час теорією природних прав.

Станом на даний час громади як первинні суб’єкти місцевого самоврядування уже не виборюють право на самоврядування, воно закріплене як на рівні конституцій та інших національних норм права так і на рівні міжнародних актів. Демократичні країни здійснюють внутрішню політику а засадах децентралізації, з наданням громадам широких прав при вирішенні питань місцевого життя.

1.2.Розвиток теорії місцевого самоврядування

Історичний розвиток місцевого самоврядування в світі чітко пов’язаний із розвитком теорії місцевого самоврядування. Теорії місцевого самоврядування є важливими для розгляду і вивчення ще й тому, що від сприйняття законодавцем тої чи іншої теорії залежить нормативно – законодавче регулювання місцевого самоврядування в конкретній державі.

Як цілком слушно зазначає Юрій Панійко, вся наука про самоврядування веде свій початок від спроби розв’язати проблему, чи має громада окрему, відмінну від держави владу; чи вона є незалежною від держави публічно-правовою корпорацією, а чи міцно включеною в державний організм і виконує тільки функції органу держави [44; с.25].

Якщо продивитись історію людства, можна помітити, що місцеве управління і самоврядування в сучасному значенні з’явилося лише двісті років тому – після Великої французької революції, коли це питання стало активно обговорюватись і досліджуватися у всьому світі, передусім в Європі. Таким чином, вже на середину XIX століття в Європі існували три основні концепції місцевого управління і самоврядування – англійська, французька та прусська (німецька), які були найяскравішими прикладами трьох концепцій – природної, державницької та змішаної. Усі інші країни раніше чи пізніше застосували одну з вищенаведених концепцій та вдосконалили їх відповідно до місцевих умов. Отже, розглянемо історію розвитку сучасного місцевого управління і самоврядування в цих трьох країнах. [60; с.24].

Англія. Оригінальна і традиційно невпорядкована англійська правова система на середину XIX століття була зумовлена історичними особливостями розвитку країни. Зокрема, щодо питань місцевого управління і самоврядування суттєвими були наступні фактори:

історична суперечність центральної влади норманських королів і вже наявних територіальних об'єднань англосаксів (графства, сотні, парафії, інкорпоровані міста). В подальшому король використовував місцеві громади як противагу феодалізму, чим згодом займалися і його континентальні колеги, але тільки стосовно міст;

відомий принцип “король у парламенті” (King in Parliament), коли вся законодавча влада концентрувалася в парламенті, а виконання законів передавалося одразу до локальних територіальних об'єднань;

наявність інституту мирового судді.

Відповідно до реформи Едуарда III 1360 року, уряд мирового судді, що спирався на королівське призначення, був безоплатним почесним урядом, а його кваліфікацією була матеріальна незалежність, що випливала з особистого багатства (землі) посадовців. Для кожного графства король називав кількох мирових суддів з-поміж найбільш впливових шляхетських кіл даного графства. Вони здійснювали свої повноваження самостійно та на зборах. Той факт, що мирові судді призначалися з однієї панівної верстви населення – земельної шляхти, що також переважала у парламенті, був причиною того, що парламент охоче поширював обсяг повноважень суддів так, що вони стали центральними фігурами, наділеними владними повноваженнями на місцевому рівні. Судді, в свою чергу, не підкорялися безпосередньо парламенту, хоч і діяли на основі його законів, а підлягали контролю вищих судових органів [44; с.22].

Але з часом така система почала змінюватись. З 1834 року у державотворенні почало стверджуватися наглядове поняття центральної влади – уряду. Згодом проводилося реформування місцевого управління і самоврядування відповідно до Акту про муніципальні корпорації (Municipal Corporation Act) 1835 р. та Акту про місцеве управління (Local Government Act) 1889 р. У підсумку виборні ради перебрали на себе більшість адміністративних повноважень, що виконувались мировими суддями. Вибори проводилися на засадах загального виборчого права чоловіків, що сплачували місцеві податки. У 1945 були запроваджені насправді рівні вибори, як до парламенту - без статевих та