Як видно з викладених теорій, кожна з них має свої недоліки. Одним зі спільних недоліків є протиставлення в межах всіх цих теорій місцевого самоврядування і держави, в той час як фактично мається на увазі виконавча влада та її місцеві органи. І якщо врахувати всю вищенаведену критику і практику державобудування, можна побачити, що місцеве самоврядування є також державним органом – тою самою четвертою владою. Тези про те, що громада здійснює повноваження від свого імені і під свою відповідальність не мають значення, оскільки всі органи держави здійснюють державні функції як відповідальні юридичні особи, в той час як держава як така не виконує жодних чинностей сама, а виконує їх через свої органи. Ці органи, у свою чергу, покликає до життя закон. Суди також є незалежними від інших гілок влади і мають таку структуру, що вища інстанція контролює нижчу, але безпосередньо не наказує, - і ніхто не протиставляє суди державі.

Різниця таким чином, полягає у формальному боці, тобто в організації цих органів. Розглядаючи це питання, Юрій Панейко так визначив самоврядування: самоврядування є спертою на приписи закону здецентралізованою державною адміністрацією (державно-владні управлінські повноваження – Т.Т.), що виконується локальними органами, які ієрархічно не підлягають іншим органам і є самостійними в межах закону і загального правового порядку. Отже, визначними елементами є виконання цими органами державно-владних повноважень і децентралізація цих повноважень – з першого випливає виконання верховної влади, з другого - правова незалежність і самостійність самоврядних одиниць (вони не підпорядковані ієрархічно жодному органу державної влади). Самоврядування взагалі – це ієрархічна незалежність і самостійність – де немає цих чинників, там немає і самоврядування в юридичному значенні [44; с.34].

Сьогодні ідея самоврядування і свободи громади, як державного органу, полягає в найактивнішій участі в державному житті і в полагоджуванні державних справ. Слід зазначити, що з цією думкою погоджуються сучасні європейські та провідні українські спеціалісти з цього питання, зокрема, у працях європейських авторів вживаються терміни на зразок “місцевого управління” чи “місцевого врядування” на означення як місцевого управління, так і місцевого самоврядування, оскільки головне місце в європейському державобудуванні посіло явище децентралізації. Відповідно до української традиції і надалі буде проводитись розрізнення між цими двома поняттями, хоча вони часом повністю зливаються.

Ще за часів формулювання відпо-відної ідеології ряд авторів вбачав його витоки у пе-редісторії політичного буття людства. На їх думку, врядування на рівні общин, було своєрідним передтечею держави в цілому і місцевого самоврядування зокрема. Вони стверджували, що як общинна орга-нізація передувала державній організації суспільного життя, так і врядування на рівні обшини було попередником державного владарювання. І в цьому вони мали рацію.

Проте сучасне місцеве самовряду-вання має іншу природу. Воно нерозрив-но пов'язане з державою, і його зародки виникають на певному етапі суспільного і державного розвитку. До того ж воно має матеріальну базу у вигляді виокремленої і організованої певним чином частини дер-жавної території.

Тоді ж постала проблема децентралізації влади. Ідея місцевого самовря-дування, сформульована дещо пізніше, органічно випливала з принципу народ-ного суверенітету, сформульованого ще напередодні революції. Важливим було й те, що вона узгоджувалась з поширеною у той час теорією природних прав. Станом на даний час громади як первинні суб»єкти місцевого самоврядування уже не виборюють право на самоврядування, воно закріплене як на рівні конституцій та інших національних норм права так і на рівні міжнародних актів. Демократичні країни здійснюють внутрішню політику а засадах децентралізації, з наданням територіальним громадам широких прав при вирішенні питань місцевого життя.

З вищенаведеного випливають наступні висновки. Місцеве саморядуваня має довгу історію формування. Класичною формою організації місцевого самоврядування можна вважати феодальне магдебурзьке право. Сучасне місцеве само-врядування сформувалося після подій французької революції, у зв”язку з відходом від абсолютизму, поширенням теорії природних прав та визнанням ідей децентралізації влади.

Розвиток місцевого самоврядування відбувався під впливом сусідніх країн. Так, на міста Правобережної України було хоча і частково, поширено права і привілеї Магдебурзького права, а Лівобережна України підпала під дію земської реформи. Історичний розвиток місцевого самоврядування в світі пов’язаний із розвитком концепцій місцевого самоврядування, які відіграли значну роль при встановлені законодавцем кожної країни нормативно – законодавчого регулювання місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що вже на середину XIX століття в Європі існували три основні теорії місцевого управління і самоврядування – англійська, французька та прусська (німецька), які були найяскравішими прикладами трьох концепцій – природної, державницької та змішаної.

Представники громадівської теорії, базуючись на теорії природних прав громади, визнають місцеве самоврядування беззаперечним правом територіальної громади. Більше того, вони визначають територіальну громаду первинною по відношенню до державу, зазначаючи, що держава є федерацією громад. В зв”язку з цим, органи місцевого самоврядування визнаються як незалежні і самостійні в своїй діяльності і керуються лише законом.

Представники державницької теорії розуміють суть органів самоврядування, як таких, що повністю підпорядковані державі. На її думку, влада місцевих органів походить від держави При такій ситуації