місцеве самоврядування це ланка державної влади, яка не має власних прав, власної компетенції. Тобто, ототожнюються поняття місцевого самоврядування і місцевого управління., тобто, органи місцевого самоврядування не розмежовуються з органами державної виконавчої влади на місцях.
Громадівсько-державницька (змішана) теорія або теорія господарського самоврядування поєднує елементи двох попередньо викладених, відповідно до неї органи самоврядування мають самостійні повноваження у сфері господарської і громадської діяльності, проте у політичній сфері вони не мають самостійних функцій і повністю підпорядковуються державі.
Так звана «радянська концепція», так само як і державницька концепція, під поняттям місцевого самоврядування розуміє органи, що виконують функції органів виконавчої влади на місцях. В цьому випадку деклароване місцеве самоврядування насправді не існує.
Слід зазначити, що в зв”язку з необхідністю реформування місцевого самоврядування та формуванням нормативно-праввої бази регулювання місцевого самоврядування, абсолютно необхідним є створення чіткої концепції місцевого самоврядування, в руслі якого і буде здійснюватися таке реформування.
Розділ 2. АНАЛІЗ СУТНІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
2.1. Поняття і суть місцевого самоврядування
Об'єктивно, для з'ясування сутнісних характеристик місцевого самоврядування ключовим є його визначення. Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самовря-дування є правом територіальної громади — жителів села чи добро-вільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста— самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [1].
Це ви-значення відтворене Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, згідно ст. 2 якого, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [13].
Таким чином, додатковим положенням до конституційної норми є те, що територіальна громада може вирішувати питання місцевого значення не тільки самостійно, а й під відповідальність орга-нів та посадових осіб місцевого самоврядування. Тим самим розширюється коло засобів (форм) здійснення місцевого са-моврядування, яке згідно з вказаною статтею Закону є гарантованим державою правом та реальною здатністю терито-ріальної громади вчинювати відповідні дії [41, с. 18].
За змістом конституційного визначен-ня місцевого самоврядування, «відкоригованого» положеннями законодавства, найважливішим є те, що суб'єктом права прямо названа територіальна громада, тобто населення (жителі) адміністративно-територіальної одиниці. Отже, суб'єк-том місцевого самоврядування, носієм його функцій визнається населення му-ніципального утворення. На цьому, зокрема, наголошено частиною першою ст. 6 Закону України «Про місцеве самовря-дування в Україні», де територіальна гро-мада визнана «первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним но-сієм його функцій і повноважень» [13].
Вбачається, що вказане нормативне визначення є виявом концептуального сприйняття вітчизняним законодавцем громадівської теорії місцевого самоврядування, тобто теорії природних прав громади. Суть вказаної теорії викладена у підрозділі 1.3. цієї роботи.
В будь-якому випадку, поняття місцево-го самоврядування може бути сформульоване на доктринальному рівні. Це не означає, що при цьому треба нехтувати конституційною нормою. Лише науко-вий синтез є єдино можливим способом загального визначення місцевого само-врядування. Сучасні вітчизняні автори, перебуваючи значною мірою під своєрід-ним тиском авторитету Конституції України, здебільшого не визначають міс-цеве самоврядування поза межами змісту її норм. Тому доцільно звернутися до від-повідного історичного і зарубіжного до-свіду.
Наприклад, відомий німецький правознавець Г. Єллінск ототожнював самоврядування з державним управлінням за допомогою осіб, які не є професійними державними посадовими особами, тобто вважав його управлінням, що на противагу державно-бюрократичному є управлінням саме заінтересованих осіб. На відміну від нього англійські вчені І. Редліх і П. Лшлей пов'язували місцеве самоврядування зі здійсненням місцевими жителями або їхніми обраними представниками тих обов'язків і повноважень, що їм надані законодавчою владою, або які належать їм за загальним правом.
По-різному формулювали поняття місцевого самоврядування і російські юристи. Зокрема, М. І. Лазаревський розумів під самоврядуванням вид місцевого державного керування, де самостійність місцевих органів забезпечена такою системою юридичних гарантій, що, створюючи дійсність децентралізації, водночас забезпечують тісний зв'язок органів місцевого самоврядування з цією місцевістю і населенням. Самоврядування розумілося також як самостійне здійснення соціальними групами завдань внутрішнього державного керування в межах об'єктивного права, де гарантією самостійності є створення керівного центру виборним шляхом і автономність діяльності органів самоврядування як форма здійснення державних функцій за допомогою незалежних (тією або іншою мірою) осіб і заснувань, а також як перенесення представництва і відповідальності на місцеве самоврядування [80, с. 43].
Українські теоретики місцеве самоврядування розглядали "крізь" традиційну для українського сільського населення територіально-виробничу форму організації суспільства — громаду. М. Драгоманов убачав у самоврядуванні оптимальний спосіб подолання надмірної централізації державної влади через широке втілення суспільної свободи на рівні низових адміністративно-територіальних структур, а М. Грушевський тлумачив це поняття як спосіб зміцнення і саморозвитку національних територій через утілення ідей "широкої козацької автономії" [59, с.8].
Вбачається, що сутність місцевого самоврядування полягає в гарантованому державою праві територіальної громади, громадян та їх органів роз-в'язувати значну частину місцевих справ та управляти ними, діючи в межах закону, під свою відповідальність та в інтересах населення. Територіальна організація самоврядування в Україні грунтується на поєднанні загальнодержавних та місцевих інтересів [63, с.4].
І сьогодні триває дискусія щодо приро-ди місцевого самоврядування: чи воно є формою децентралізації публічної (дер-жавної) влади, певної самостійності «місцевих органів», чи самоорганізацією на-селення. Іншими словами, місцеве самоврядування — це певна організаційна і функціональна самостійність вказаних органів чи це самоврядування людей, які мешкають на певній території.
Очевидно, що зміст положень Конституції України щодо місцевого самоврядування грунтується на ідеї самоврядування