Лейпцигска битва

Лейпцигська битва або «битва народів», генеральна битва під Лейпцигом між союзними російськими, пруськими, австрійськими і шведськими військами з наполеонівською армією 4-7 жовтня 1813.

Обстановка і сили сторін напередодні битви

Осінню 1813 три союзних армії (Богемська, Силезька, Північна) зробили наступ на Саксонію з різних напрямів. Крім того, на театр військових дій прибула і Польська армія, до цього що знаходилася в резерві. Наполеон спочатку вирішив, використовуючи перевагу внутрішніх операційних ліній, завдати блискавичних ударів по роз'єднаних арміях коаліції, але обстановка, що швидко міняється, нестачу сил і часу для використання ситуацій, що вигідно складалися примусила його відмовитися від цих планів і зосередити свої війська в районі Лейпцига. Першої до міста з півдня підійшла Богемська армія, а з півночі наближалася Силезька. Битва відбувалася на обширній рівнині перед Лейпцигом, перетненій ріками Ельстер і Плейсою, поточними з півдня на північ. Між ними знаходилася болотиста низина, незручна для рухів військ, і тому місцевість, що фактично ділила на два поля битви. У Наполеона під Лейпцигом виявилося 170 тис. чоловік при 747 знаряддях. 120 тис. він зосередив на півдні проти Богемської армії, а 50 тис. під егідою маршала М. Нея залишив на півночі для протидії Силезької армії. Перед битвою роз'єднані сили союзників становили 195 тис. чоловік при 893 знаряддях (в Богемської - 135 тис., у Силезскої армії - 60 тис.). Наполеон прагнув спочатку розгромити Богемську армію, а потім поодинці розправитися з іншими арміями коаліції. Після гострих суперечок в штабі Богемської армії її сили були розділені на три угрупування. Головний удар по противнику повинна була нанести перша група (84 тис. росіян і прусаків) під командуванням М. Б. Барклая де Толлі з правого берега р. Плейсі.

Битва 4 жовтня

Основні події цього дня сталися на дільниці бойових дій Богемської армії. З ранку російсько-пруські частини Барклая зробили наступ на фронті шириною 8 км і оволоділи низкою пунктів, але, не отримавши підтримки з боку австрійців, вимушені були їх залишити. Наполеон, пересвідчившись в розтягнутому розташуванні Богемської армії, зібрав могутній кавалерійський кулак (8-10 тис. кінноти під командуванням маршала І. Мюрата) і вирішив кинути його на прорив центра «богемців» в районі с. Вахау. Після інтенсивного артилерійського обстрілу позиції союзників із 100 знарядь, о 3 години дня французька кіннота стрімко кинулася уперед, зім'яла передові частини, а інших примусила вишикуватися в оборонне каре. Ця кавалерійська лавина дуже швидко максимально наблизилася до командного пункту союзників. Положення виправив той, що знаходився в конвої Олександра I лейб-ґвардії Козачий полк. У критичний момент лейб-козаки здійснили сміливу атаку з флангу на кінну масу французьких вершників, що зупинило її рушення уперед і дало можливість командуванню, використовуючи підтягнуті резерви, відкинути Мюрата з великими втратами на початкові рубежі. Наполеон не зміг підтримати кавалерійську атаку, що успішно розвивалася, оскільки резервні війська він вимушений був задіяти на флангах, де для французів почала назрівати загрозлива ситуація. У цей час стало вже неможливо використати і частину сил Нея для перекидання їх на південь - вони повністю виявилися втягнутими в запеклі сутички з російсько-пруськими військами Силезької армії. З настанням темряви бій припинився на всіх дільницях. Позиції противників до кінця битви не зазнали кардинальних змін, лише Силезька армія трохи просунулася уперед. Втрати з обох сторін виявилися приблизно рівними - приблизно по 30 тис. Але спад союзників компенсувався прибуттям до Лейпцигу 5 (17) жовтня Північної і Польської армій ( 120 тис.). До військ Наполеона за цей час приєдналося лише 25 тис. солдат.

Продовження битви 6 жовтня

5 (17) жовтня основні сили противників не вступали в бойове зіткнення. У ситуації, що створилася Наполеон ясно розумів доцільність відступу для своєї армії, але через престижні амбіції і політичні міркування (він був не тільки полководець, але і імператор) лише змінив позицію. Відступивши, він зосередив війська (170 тис.) в радіусі 4 км від Лейпцигу на 15-километровій оборонній дузі навколо міста. У свою чергу, союзники оточили французи щільним півкільцем: Богемска - з півдня, Силезька - з півночі, а Північна і Польська армії - зі сходу. У їх рядах нараховувалося приблизно 305 тис. бійців, з них російських - 125 тис., австрійців - 90 тис., прусаків - 72 тис., шведів - 18 тис. Вранці 6 (18) жовтня союзники атакували позиції Наполеона. Весь день французи наполегливо оборонялися, а при втраті важливих тактичних пунктів робили успішні контратаки. Просування союзників в кінці дня виявилося мінімальним. Не змінив загальну картину і несподіваний перехід на сторону союзників саксонської дивізії і деякої частини вюртембергської кавалерії (всього приблизно 10 тис. чоловік), хоч він був безумовно важливий в психологічному і політичному відносинах. Зрада саксонців оголила пополудні центр французької позиції, але Наполеон зміг дуже скоро перекинути туди резерви, швидко відновити ситуацію і загалом стабілізувати свою оборону. До кінця битви французи утрималися на флангах, лише в центрі вони поступилися декількома селами і відійшли приблизно на 1 км. Союзне командування ввело в справу біля 200 тис. чоловік. 100 тис. бійців весь день простояли в резерві з побоювання, що битва поновиться на наступний день. Але французи вже майже повністю витратили свій бойовий комплект, крім того, навіть нерішучі результати битви показали Наполеону, що її продовження приведе до повної загибелі армії. Тому увечері