Реферат на тему:

“Англійська революція XVII століття”

Передумови і початок революції

У кінці 16 - початку 17 ст. в Англії відбувається інтенсивний розвиток господарства, передусім в аграрній галузі. Тюдоровські реформи призвели до концентрації землі в руках «грошових людей» - сільського дворян-джентрі і власників мануфактури. Обгороджування громадських угідь з метою розведення овець і торгівлі вовною і м'ясом давали їм прибуток і в той же час позбавляли джерела існування найбідніших селян, які поповнювали ряди безробітних. У селі розповсюджувалася велика капіталістична оренда землі, створювався значний прошарок фермерів. Інтереси цих нових шарів суспільства приходили в суперечність з феодальним правом і підкоренням земельних володінь в якості рицарського держання королеві.

У промисловості відбуваються істотні зміни, в формах організації і розподіли праці, розвивається мануфактура. Промислове виробництво все ще тісно пов'язане з сільським господарством, завдяки цьому складається тісний союз буржуазії з новим дворянством - джентрі. Ці численні сільські господарі, які одночасно були і комерсантами, і промисловцями, утворять головну опозиційну силу правлячому режиму. Їх невдоволення посилюється при королях династії Стюартов - Якові I (1603-25) і Карлі I (1625-49), правління яких відмічене кризою англійського абсолютизму. Англійська монархія, що спиралася на аристократію, феодальне дворянство і англіканську церкву, для поповнення скарбниці роздає монополії на випуск товарів, що гальмує розвиток промисловості і торгівлі і викликає невдоволення. Для боротьби з незадоволеними корона вводить надзвичайні суди Зоряної палати і Високої комісії.

Опозиція монархії виражається насамперед в протесті проти її ідейної опори - англіканскої церкви. Ще у XVI ст. серед нових класів починається релігійне рушення пурітанизму (від англ. Pure - чистий), що прагнув до очищення церкви від обрядів, що дорого коштують і таїнств, від влади єпіскопів, від церковних судів. Велику роль зіграв англійський переклад Біблії, що нелегально ввозився з Женеви. Нарівні з кальвіністською пресвітеріанською церквою з'являється безліч нонконформистських сект і рухів, що об'єднувалися загальною назвою «індепенденти» (незалежні).

У 1628 році парламентська опозиція виклала свої вимоги в «Петиції про право». У відповідь Карл I розігнав парламент і протягом 11 років правив одноосібно за допомогою своїх фаворитів - графа Страффорда, намісника Ірландії, і архієпіскопа У. Лода. Він без згоди парламенту встановлював нові податки, штрафи і побори. У 1639 р. Шотландія, незадоволена наступом на її права і релігійну свободу, розпочала війну проти Англії. Для збору коштів на ведення війни Карл I вимушений був зізвати спочатку Короткий (13 квітня - 5 травня 1640 р.), а потім Довгий парламент. Останній відкрився 3 листопада 1640 і відразу ж висунув ряд рішучих вимог королеві. Цей час вважається початком Англійської революції.

Програма буржуазно-дворянської опозиції містилася в «Петиції про коріння і гілках», що вимагає знищення єпископата (грудень 1640), і «Великої ремонстрації» (грудень 1641). У виконання її парламент скасував суди Зоряної палати і Високої комісії в липні 1641, відмінив довільні податки. У травні 1641 починається суд над графом Страффордом. Під тиском широкої народної маси Карл I підписав смертний вирок своєму фавориту, який був страчений 12 травня 1641. У жовтні починається повстання в Ірландії проти панування англійців. У січні 1642 Карл I намагається арештувати п'ятьох вождів парламентської опозиції, але народ вкриває їх в лондонському Сіті. На початку 1642 король від'їжджає на північ і починає збирати війська. Парламент приймає «Дев'ятнадцять пропозицій» королеві, де вимагає посилення влади парламенту, але король відкидає їх і 22 серпня 1642 оголошує війну парламенту; починається громадянська війна.

Перша громадянська війна

На стороні парламенту виступили в основному жителі більш розвинених східних графств. Спочатку вони терпіли поразки від ударів королівської кінноти. Парламентські генерали уникали рішучих дій; парламент, більшість в якому складали пресвитеріане, прагнув до компромісу з Карлом I. У 1643 він уклав Урочисту Лігу і Ковенант з Шотландією, в Англії вводиться пресвітеріанський церковний устрій. У той же час Кромвель починає створювати регулярну парламентську армію. 2 червня 1644 вона завдає поразки роялістським військам біля Марстон-Муре. 11 січня 1645 парламент підписує акт про створення Армії Нового зразка, фактичним главою якої стає Кромвель. 11 червня 1645 роялісти остаточно розбиті біля Нейзбі. Карл I біг на північ і здався в полон шотландцям.

26 лютого 1646 парламент видає революційний акт про скасування королівської опіки над земельною власністю підданих; тим самим в односторонньому порядку відміняється феодальне рицарське держание землі від короля. У той же час середньовічні обов'язки селян по відношенню до лордів не відміняються. Надалі це призвело до масової експропріації селянства. Для нових власників революція по суті була закінчена. Парламентські лідери викупили короля у шотландців і вели з ним переговори, домагаючись встановлення конституційної монархії.

Рушення левелерів і встановлення республіки

Ядром лівих сил стає армія, в якій в 1646-47 складається партія політичних зрівнювачів (левелерів), підтримана дрібними міськими власниками. Ідейною основою їх рушення були доктрини природного права, народного суверенітету, суспільного договору, права на низложення тирана. Лідери левелерів Джон Лілберн, Уїльям Уолвін, Річард Овертон вимагають створення демократичних законів, що гарантують права народу і кожного окремого громадянина, демократичних свобод, скасування монархії і палат лордів, відповідальності парламенту і посадових осіб перед народом, недоторканості приватної власності. Під їх тиском в 1647 починається демократичний етап революції: ініціатива переходить до народних низів. У полицях обираються агітатори, які пропагандують вимоги своєї партії. Наказ парламенту про розпуск армії викликає різкий протест.

Це примушує генералів, передусім