Наприкінці вересня 1899 р. бурські війська сконцентрувалися у границь. 11 жовтня 1899 р. бурські війська перейшли границю Наталя. Вступ їх на територію Наталя виражало тільки готовність відбити подготовлявшуюся Англією збройну агресію, але і прагнення захопити цю англійську колонію і тим самим устати на шлях боротьби за захоплення всею Південної Африки. Вступ бурських військ у Наталь з'явилося для уряду Р.Солсбері прекрасним приводом для здійснення агресивних задумів англійських імперіалістів. Англія приступила до воєнних дій з метою захоплення бурських республік, але нібито тільки для захисту англійських колоній у Південній Африці від бурів. "Я призвала свої війська до зброї, щоб вони відбили вторгнення військ Південно-Африканського Республіки і Оранжевої Вільної Держави в мої південноафриканські колонії", - заявила в Парламенті королева Вікторія.

Так почалася англо-бурська війна, одна з перших в епосі імперіалізму, війна за переділ Південної Африки. Виникнення війни означало, що англійські імперіалісти перейшли від мирної до збройної боротьби за захоплення бурських республік. Борючись проти англійських загарбників і сподіваючись на допомогу інших країн, бурські колонізатори прагнули відстояти своє панування в республіках, створених ними в результаті захоплення приналежних африканцям земель. Бурські колонізатори також боролися за вилучення з рук Англії її південноафриканських колоній і за створення "Великої Південно-Африканської Республіки". Соціально-політичний лад цієї величезної країни був би заснований на найжорстокішій експлуатації і расовій дискримінації африканців.

3. Англо-Бурська війна

3.1 Хід воєнних дій

Наприкінці вересня 1899 р. бурські війська сконцентрувалися у границь. Вони складали три групи. Одна з них чисельністю до 25 тис. чоловік, при 40 знаряддях, 16 кулеметах, на чолі з генералом П.Жубером - була розташована по лінії Фолкерюс - Валкестром - Фрейхейд. Інша - чисельністю до 6 тис. чоловік, при 20 знаряддях і 6 кулеметах знаходилася на лінії Спрингсфонтейн-Алівал-Норт. У Мафекінга теж стояло бурське військо (до 10 тис. чоловік, при 20 знаряддях і 8 кулеметах), на чолі з генералом П.Кроньє.

11 жовтня 1899 р. бурські війська перейшли границю Наталя. Вступ бурських військ на цю територію зірвало вироблений англійським командуванням план ведення війни в Південній Африці. Він передбачав вторгнення англійських військ у Оранжеву республіку й у Південно-Африканську республіку з території Капськой колонії і Наталя. За цим планом, до прибуття з Англії в Південну Африку великих військових з'єднань, що знаходилися там англійські війська чисельністю 14 тис. чоловік на чолі з генералом Д.Уайтом повинні були обороняти сухопутні границі Капськой колонії і Наталя.

Наступ бурських військ у Наталі від Лонгс-Нека і Харіссміта на Ледісміт, змусило зосередити Уайта війська чисельністю в 4 тис. чоловік зосередити на цьому рубежі. Бури завдали важкої поразки англійцям і відтіснили їх до Ледісміту, місто виявилося в облозі. У листопаду 1899 р. бурські війська, настаючи на південь від р. Тугели, затримали просування тільки що прибулих у Наталь англійських військ на чолі з генералом Х.Хіллардом і цим зірвали їхню спробу поміщати перекиданню бурських військ до Істкорду і Питермаріцбургу. Однак бури не зуміли використовувати досягнуті ними тоді успіхи в Натале. У ході воєнних дій на цьому фронті, ще в середині листопада 1899 р. загін бурів, керований Лусом Ботой, взяв у полон біля станції Чивлі Уїнстона Черчілля, що знаходився в Південній Африці як журналіст.

Наприкінці 1899 р. бурське командування почало облогу Ледісміта, Кімберлі і Мафекінга з метою опанувати ними як важливими стратегічними базами і перепинити англійським військам ймовірні шляхи наступальних операцій. Однак, осадивши ці міста, бури дуже розтягли свої позиції, не забезпечивши їхніми резервами. Розраховуючи на допомогу з боку африканеров, бурські загони в листопаду 1899 р. вступили в північно-східну частину Капськой колонії. Англійське командування спробувало узяти військову ініціативу у свої руки, і спробували деблокувати Кімберлі, але в ході дій англійці понесли великі втрати (500 чоловік убитими і пораненими), поранений був і сам лорд Метуен, облога не була знята. Спроба англійських військ перейти в наступ в Наталі для деблокування Ледісміта також закінчилася невдачею. Але і тут бури не розвили свій успіх і навіть не переслідували розбиті війська. У грудні 1899 р. бури здобули перемогу в боях у Стромберга, Сімонс-Копі, Бракфонтейна.

На початку 1900 р. чисельність англійських військ була збільшена, до лютого в Південній Африці знаходилося 180 тис. англійських солдатів і офіцерів і відбулися кадрові перестановки Верховного командування. У лютому 1900 р. англійські війська змусили бурів зняти облогу в Кімберлі, а також завдали поразки і взяли в полон бурський загін на чолі з Кронье. Незабаром після вступу англійських військ у Блумфонтейн бури здобули перемогу в боях у Саннаспоса, Корнспруйті і Редерсбурзі, але ці перемоги мали місцеве значення й у цілому ситуацію мало змінили. На початку березня 1900 був звільнений від облоги Ледісміт. У березні війська Гетекра опанували опорними пунктами і приступили до вигнання бурів з Капськой колонії.

Наприкінці березня 1900 р. у зв'язку з кончиною генерала Жубера головне командування бурськими військами було довірено Луїсові Боті. Але зміна командування не вплинула на результат війни, не