Аналіз зовнішньополітичних і внутрішніх проблем, що стояли перед Англією, показував, що ні про яку нову колоніальну війну не могло бути і мови. Були потрібні інші методи в південноафриканській політиці. Ціль же політики залишалася колишньої: забезпечення повної безпеки британських інтересів на півдні Африканського континенту. Для здійснення наміченої мети були запропоновані два шляхи. Один з них відстоював спадкоємець Мілнера в Південній Африці Селборн. Селборн із самого початку своєї діяльності виступив рішучим супротивником негайного самоврядування. Іншої точки зору дотримували ліберали. У.Черчілль, мабуть, краще інших виразив суть негативного відношення лібералів до ідеї представницького уряду в Південній Африці: "Я думаю, що нині неможливо відмовити Трансваалеві в представницькому парламенті і відповідальному перед ним уряді". Черчілль аж ніяк не вимагає "кидатися в обійми бурів", але пропонує знайти ті принципи, що були б прийнятні як компроміс для обох сторін. У меморандумі від 30 січня 1906 р. він радив зробити ряд поступок бурам і одночасно підтримати деякі вимоги британських партій. Так, рекомендуючи проголосити самоврядування і визнати рівність мов, вона вважав за необхідне зберегти таке положення, коли виборчі округи створюються виходячи з числа виборців, оскільки при цьому умові можна забезпечити британська більшість у парламенті Трансваалю.

Точку зору Черчілля розділяли й інші міністри. Проте, на засіданні кабінету 8 лютого з'ясувалися розбіжності, зв'язані з питанням нової конституції для Трансваалю. Однак суперечка йшла не про тім, чи надавати ні самоврядування, а про те, яким образом здійснити ведення системи відповідального уряду. У підсумку в Південну Африку було вирішено направити спеціальну комісію для вироблення пропозицій про нову конституцію.

Комісія прибула в Південну Африку 24 квітня 1906 р. У її склад ввійшли особи, що мали визначений досвід роботи в колоніальному апараті, головним чином в Індії. Комісії Уест-Риджуея було запропоновано провести консультації з лідерами політичних партій і спробувати досягти загальної згоди щодо представництва в парламенті. Пропонувалося розглянути питання про другу палату парламенту і погодитися з пропозицією про надання виборчих прав усім білим чоловікам. Комісія пробула в південноафриканських колоніях більш двох місяців, звіт про її діяльність так і не був опублікований, тому що його укладачі були занадто відверті у своїх висновках і пропозиціях.

Отже, радилося ввести загальне виборче право для чоловіків, створити виборчі округи по числу виборців, але в границях старих дистриктів, обирати від кожного округу по одному депутаті і перерозподіляти округу кожні п'ять років. Як більш міцну гарантію британських позицій у парламенті Трансваалю комісія запропонувала створити другу палату, призначувану губернатором. Спеціальна доповідь комісії була присвячена рекомендаціям з конституції. Складність питання про самоврядування бурів полягала в явній перевазі бурів серед білих жителів колонії. Уведення системи відповідального уряду в подібних умовах означало передачу влади бурським лідерам, проте, вважали потрібним відновити стару конституцію бурів з її сильною президентською владою, причому функції президента повинний виконувати губернатор колонії. Говорячи про майбутнє члени комісії писали, що найбільша надія на поліпшення положення в Південній Африці укладена в конфедерації на таких загальних принципах, як і ті на який створений домініон Канада й Австралійська співдружність.

Конституція, що вводила статус відповідального уряду для Трансваалю, була проголошена 6 грудня 1906 р., але підготовка до виборів у парламент почалася ще влітку, відразу ж за обговоренням у палаті громад рекомендацій комісії Уест-Риджуея. У першому парламенті буде британська більшість у п'ять-дев'ять чоловік. Якщо британська громада на виборах виявиться єдиної, то можна сформувати досить стійкий уряд, що спирається на цю більшість. Однак реальна, коли частина парламентаріїв-британців буде виступати заодно з бурськими лідерами. Тоді уряду - коаліційному по своєму складі - прийдеться більше спиратися на бурів. Третій результат виборів - явна більшість бурів - на думку комісії, був нереальний, тому що баланс представництва був задуманий таким чином, щоб крайні фракції "Хет Фолк" чи прогресистів не могли домінувати в парламенті. На практиці ж варто очікувати уряду, що спирається на помірних британців і бурів. Главою його, за пропозицією комісії і міністерства колоній, повинний був стати Ричард Соломон.

Підсумки голосування, таким чином, минулого несподіваними. "Хет Фолк" завоювала 37 місць, прогресисти - 21, прихильники Соломона - 6, лейбористи - три, незалежні - 2. Як і припускала комісія, англомовних депутатів було обрано більше, ніж африканерів (37 проти 32), проте "Хет Фолк" не тільки перемогла на виборах, але й одержала абсолютну більшість. Подібна ситуація явно не була передбачена в прогнозах Уест-Риджуея. Ясно, що події в Трансваалі розвивалися зовсім інакше, чим уявляла собі імперська комісія.

Парламентськими виборами 1907 р. закінчився період перебування бурських республік як коронні колонії Великобританії. Уводячи цей статус у 1902 р. правлячі кола Англії розраховували, що Трансвааль і бури будуть знаходитися під безпосереднім керуванням з Лондона протягом тривалого часу. Уряд опирающееся на британську більшість у законодавчому органі колонії і діюче в союзі з помірними бурами, представлялося достатньою гарантією непорушності позицій англійського імперіалізму в Трансваалі. Дійсність спростувала ці плани. Незважаючи на всі зусилля англійської колоніальної адміністрації, усього через 5 років після закінчення війни політична влада знову перейшла до бурів і верховний комісар Селборн доручив формування уряду лідеру "Хет Фолк" Луїсові Боті. У грудні 1908 р. У Черчілль у секретному листі до нового міністра колоній Креве констатував: "Ми вже