Болгарія - держава в Південно-східній Європі, у східній частині Балканського півострови. На Сході обмивається Чорним морем. Граничить на Півночі з Румунією, на Заході з Югославією, на Півдні з Грецією і на Півдня - Сході з Туреччиною. Площа біля 111 тис. км2. Столиця - м. Софія.

Історичні дані в період 1918 - 1939 р.

Вступивши в жовтні 1915 р. у війну на стороні австро-німецького блока, Болгарія до 1918 р. виснажила свої людські й економічні ресурси. Затяжна війна зажадала мобілізації майже всього працездатного населення, завдала значний збиток промисловості, сільському господарству, ремеслам. 70% підприємств, не пов'язаних із військовими постачаннями, призупинили зовсім або скоротили до мінімуму роботу. Площа оброблюваних земель в аграрної Болгарії скоротилася на 25-30%, і країна змушена була закуповувати муку й інші види продовольства за межею.

Всі тяготи війни правляче коло Болгарії на чолі з царем Фердинандом переклали на плечі трудящих. Через величезні витрати на армію нестримно росли податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. У багатьох районах країни почався голод. На голодному продовольчому і речовому пайку знаходилася й армія: солдати одержували усього по 250 грам сурогатного хліба, не вистачало обмундирування, спорядження.

У 1918 р. активізувалося антивоєнне і демократичне прямування.

Революційна ситуація переростила в революційний вибух, коли у вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У відступаючих військах почалося стихійне повстання солдат під гаслом «На штика винуватців війни! », «На Софію!». Повсталі зайняли головний штаб болгарської армії і заарештували офіцерів. 26 вересня повстанці знаходилися в 30 км від Софії.

Уряд, не розташовуючи силами для придушення повстання, направило делегацію для переговорів, у якій були включені популярні діячі Болгарської землеробської народної спілки (БЗНС, заснований у 1899 р., чисельність 120 тис. чоловік) Олександр Стамболійський і Райко Даскалов. Інша делегація була прислана до командування Антанти з проханням про перемир'я.

Стамболійський запропонував лідеру «тесняків» (так називали членів Болгарської робочої соціал-демократичної партії) Диметру Благоєву діяти спільно для встановлення в Болгарії республіки, проте партія «тесняків» відхилила цю пропозицію. Даскалов не виправдав довіри уряду - він приєднався до повстанців і 27 вересня в Радомирові проголосив республіку на чолі з головою Стамболійським. Під керівництвом Даскалов повстанці рушилися на Софію, зайняли село Владай у 15 км від столиці. Повстанське командування в ультимативній формі зажадало від уряду здати столицю без бою. Проте уряд перегрупував вірні йому сили, що за допомогою перекиненої під Софію німецької дивізії в кровопролитному бої 30 вересня завдали поразки повстанцям. За один день до бою Антанта підписала перемир'я з Болгарією, що дало можливість болгарській владі зосередити свої зусилля на боротьбі з «внутрішньою небезпекою».

Владайське повстання кардинально змінило ситуацію в країні. Болгарія перший із стан Четвертного спілки вийшла з війни, а цар Фердинанд відрікся від престолу на користь свого 24-літнього сина, що був проголошений царем під ім'ям Борис III. Самий же Фердинанд біг у Німеччину.

Положення уряду залишалося неміцним. У країні росло вплив лівих партій, головним чином БЗНС, що висували вимоги проведення реформ. Значно активізувалася партія «тісних» соціалістів, проте ех курс на озброєне повстання і вимоги встановлення радянської соціалістичної республіки не залучали селянство. Ця партія фактично була на болгарському грунті.

Після виборів у народні збори в серпні 1919 р. лідер БЗНС А. Стамболійський сформував новий уряд разом із представниками Народної і Прогресивно-ліберальної партій. Діяльність уряду Стамболійського почалася в складній внутрішній і міжнародній обстановці.

27 листопада 1919 р. держави Антанти в Нейі-Сюр-Сен (біля Парижа) мирний договір із Болгарією (Нейіський договір), по якому Болгарія була відрізана від Егейського моря і загубила значну частину своєї території. Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. чол. , авіацію, військово-морський флот і т.д. протягом 37 років Болгарія повинна була виплатити 2250 млн. золотих франків репарацій.

Нейіський договір збільшив і без того тяжке економічне положення Болгарії. Через два дні після підписання договору в Софії відбулася масова демонстрація проти його грабіжницьких умов, росту податків, дорожнеча. 27 грудня 1919 р. застрайкували залізничники і робітники зв'язку, а 23 грудня почався загальний політичний страйк.

З ініціативи уряду Народні збори прийняло закон про покарання винуватців національної катастрофи, був відданий під суд ряд міністрів колишніх кабінетів, у країні були проголошені соціально-економічні реформи.

Після поразки страйку залізничників Стамболійський вирішив однопартійний уряд БЗНС. Виникнула досить рідкісна ситуація, коли селянська партія перетворилася в одноособову правлячу політичну силу.

На думку Стамболійського, народовладдя у виді селянської демократії повинно було призвести до ліквідації пороків капіталізму при зберіганні його основ. Цим цілям служили соціально-економічні реформи. Закон про загальну трудову повинність для всіх громадян був покликаний ліквідувати наслідки економічної розрухи. Аграрна реформа передбачала відчуженість на користь держави земельних володінь площею понад 30 га і їхній розподіл між безземельними і малоземельними селянами. Ряд інших реформ - зосередження в руках держави торгівлі зерном, прогресивно-прибуткове оподатковування, податок на прибутки товариств (банків, торгових, промислових і інших підприємств) - зачіпив інтереси буржуазії. Багато хто з реформ Стамболійського не були здійснені, але уряд набув широкої популярності. За короткий термін чисельність БЗНС зросла до 150 тис. чоловік.

В зовнішньополітичній діяльності уряд проводив курс на встановлення лояльних відношень із своїми сусідами і