У цьому зв’язку видається досить-таки цікавим те, що у середині XVIII ст., тобто через сто років після підписання Вестфальського миру, говорив з цього приводу відомий мислитель Ж.-Ж.Руссо. Він відзначав: “Незважаючи на помилки цього імперського утворення (Священна Римська імперія німецької нації — А.Д.), усе ж зрозуміло, що стільки часу, скільки вона існуватиме, рівновага в Європі не може бути порушена, що жоднен правитель не може боятися того, що буде позбавлений свого трону іншим правителем, і що Вестфальський мирний договір, можливо, назавжди буде для нас основою політичної системи. Публічне право, яке німці так грунтовно вивчають, є ще важливішим, ніж вони самі вважають, тому що таким є не лише німецьке публічне право, а в певному розумінні право всієї Європи”4. 

Справді, Вестфальський мирний договір став основою не тільки “права всієї Європи”, а й міжнародного публічного права. 

В остаточному підсумку найголовніші постанови Вестфальського миру можуть бути сформульовані у наступних положеннях5:1. Взаємовідносини двох християнських церков — римо-католицької і протестантської — повинні були визначатися “днем відліку”, тобто тим становищем, у якому перебували церковні громади на 1 січня 1624 року. При цьому підтверджувалася чинність Аузбурзького мирного трактату 1555 р. Разом з тим було узаконено відому дискреційну владу кожного государя стосовно тих церковних громад, що існували в межах підлеглої йому території. Ця влада виходила з основного правила Аузбурзького миру — cujus regio, ejus religio (тобто чия влада, того і віра) — надавала право государям виселяти зі своєї країни всіх іновірців.2. Дрібні та роздроблені держави-князівства, що входили до складу Імперії (у кількості 355), оголошувалися повністю незалежними. Єдиною умовою, яка обмежувала їхню автономію, була вимога не укладати міжнародні договори, які б обмежували інтереси третіх держав.3. Швейцарія та Нідерланди, які вже домоглися на той час фактичної незалежності від Священної Римської Імперії, були офіційно визнані трактатом самостійними державами.4. Збільшення територій переможців у Тридцятилітній війні — Франції і Швеції — відбулося завдяки приєднанню до першої Ельзасу, до другої — більшої частини Померанії, міст Вісмара, Ростока й інших. Крім того, Франція отримала сюзеренні права над десятьма вільними імперськими містами, що були у межах Ельзасу, в тому числі над Страсбургом. 

Вестфальський договір відігравав значну роль у подальшому становленні таких інститутів міжнародного права, як визнання і посередництво. Якщо про сам факт міжнародно-правового визнання Вестфальським конгресом Швейцарії та Нідерландів вже згадувалося вище, то слід підкреслити, що в самому тексті Вестфальського договору “виявилася вперше сформульованою декларативна теорія визнання. Це проявилося також у визнанні за німецькими князями їхніх суверенних прав”6. На ознаменування посередницької ролі Республіки Венеція в переговорному процесі її було включено в документ “як посередницю цього договору” (§ 119 Мюнстерського договору). 

Незважаючи на те, що Московська держава все ж взяла епізодичну участь у Тридцятилітній війні на боці Швеції7, об’ємні документи Оснабрюцького та Мюнстерського договорів, викладені латиною, не привертали належної уваги вітчизняних учених-юристів. Дотепер повний текст Вестфальського трактату російською та українською мовами не публікувався. Тексти обох договорів, що складають трактат, стали доступні для вітчизняних істориків міжнародного права, в основному, за німецькими виданнями8. 
       Для Німеччини, що неодноразово переживала у своїй історії фатальні територіальні розчленування внаслідок воєн, матеріали Вестфальського конгресу навіть тепер є настільною книгою кожного, хто вивчає юриспруденцію. Вважається, що матеріали конгресу ілюструють необхідність і мистецтво різноманітних компромісів для узгодження інтересів учасників міжнародних відносин, щоб зуміти домогтися у переговорному процесі більше переваг і кращих результатів, ніж супротивник, а також закріпити їх на період, що настає після підписання миру9. 

Оснабрюцький договір був підписаний 24 жовтня 1648 року між римсько-німецьким Імператором “Священної Римської імперії німецької нації” та Швецією з її союзниками. В § 11 статті XVII Оснабрюцького договору дається перелік цих союзників, включених до тексту договору на настійну вимогу Швеції, і серед них — “Великий князь Московський”. Це згадування давало підставу деяким історикам міжнародного права лише визнати, наприклад, що “велике значення Вестфальський договір мав і для міжнародно-правового статусу Росії”10, або, що “вперше в міжнародній практиці Західної Європи фігурує і Московська Русь у якості загальновизнаного учасника міжнародного спілкування”11. Далі подібного аналізу справа, на жаль, не доходила. З міжнародно-правової точки зору це відбувалося, передусім, тому, що дотепер повний текст Вестфальського трактату російською та українською мовами не було опубліковано12. В історичному плані це пов’язано з впливовістю думки, яка донедавна панувала серед істориків, що “Росія насправді не мала ані найменшого відношення до історії Тридцятилітньої війни. Погляд цей здавався цілком незаперечним і очевидним”13. 
       Проведення Вестфальського мирного конгресу 1648 року стало можливим в умовах існування та функціонування лабільної14 системи держав періоду Тридцятилітньої війни. Того історичного періоду, що, за влучним висловом Б.Ф.Поршнєва, “малює нам картину постійної мінливості і зміни цих систем”15. Невід’ємною ж складовою частиною цієї системи, саме частиною, що активно впливала на загальноєвропейські процеси, були також Московська держава, Польсько-Литовська держава, Запорозьке козацтво, Кримське ханство, Балканські країни, Османська імперія та ін. 

Аналіз документів дозволяє переконливо вписати Московську державу й інших учасників європейських подій середини XVII ст., що перебували за межами так званого “східного бар’єру”, у європейську лабільну систему держав. Цим своєрідним “східним бар’єром”, що охопив Священну Римську імперію німецької нації, були Османська імперія, Польсько-Литовська держава (Річ Посполита) і Шведське королівство. Саме “східний бар’єр” відокремлював