Утворення Афінської держави почалося з проведення реформ, що належать легендарному Тесею (ХIII століття до н.е.). Однієї з таких реформ було об'єднання (синойкізм) племен, що населяли Аттику, у єдиний афінський народ. Для керівництва загальними справами нового об’єднання була створена Рада, до якої перейшла частина справ, що раніше знаходились у віданні окремих племен.
Подальші перетворення виразились в оформленні відокремлених соціальних груп. Родова знать, що остаточно закріпила за собою привілеї, створила особливу групу євпатридів, яким було надано виняткове право на заміщення посад. Більшу частину населення складали геомори (землероби), виділялась група ремісників (деміургів).
Наступним кроком до утворення держави було знищення влади базилевса в її минулому значенні і введення нової посади архонта. Спочатку архонти вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку обирались 9 ар-хонтів. Один з них – перший архонт-епонім, іменем якого називався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо нагляду за внутрішнім управлінням і судові повноваження щодо сімейних справ. Базилевс, який став другим архонтом, виконував жрецькі функції, а також суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх – здійснював командування військом і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів – фесмофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд судових справ.
Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е. замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти, які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ.
Процеси класоутворення та формування держави в Афінах проходили синхронно. Одночасно з виділенням із знаті осіб, які здійснювали функції публічної влади, почалося руйнування основ родового поділу громадян. Уся Аттика була розбита на територіальні округи (наукрії). Громадяни кожної наукрії були зобов’язані спорядити корабель з екіпажем і виставити двох вершників у повному військовому спорядженні. На чолі наукрії стояв притан. Отже, з’явився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із родоплемінною організацією. По старій родоплемінній організації був нанесений перший удар. Афінський поліс стає територіальною формою політичної організації суспільства. Територіальна організація суспільства настійно вимагала однакового (незалежного від племінних розходжень) і, отже, централізованого керування суспільними справами, набагато більш активного регулювання соціальних відносин, що розвиваються. Раніше досить монолітне родоплемінне суспільство виявилося в складному становищі. Ще зберігалися міжродові і міжплемінні звади. Але уже виникали нові гострі конфлікти в зв'язку з майновою диференціацією, що підсилюється, в Аттиці. Ці конфлікти, що найбільше чітко проявилися в протиріччях, що поглиблюються, між вільними афінянами і різними групами неповноправно і залежного населення (фети, іноземці, раби і т.д.), створювали ґрунт для формування нових механізмів влади.

Виникла необхідність у політичній (державної) владі, що стоїть над суспільством і знатної стати, з одного боку, коштом угоди і примирення, з іншого боку - силою підпорядкування і поневолення.

Геомори і деміурги разом з торговцями і бідняками, що складали більшість вільних, поступово відсторонялися від безпосереднього активного керування суспільними справами. За ними збереглося лише право брати участь у народних зборах, роль якого в цей час значно упала. Разом з тим положення дрібних землевласників ставало усе більш важким. Вони бідували і змушені були закладати за борги землі. Поряд із заставою землі виникала і боргова кабала, за умовами якої несправний боржник міг бути проданий в рабство за кордон.

3. Джерела права Древніх Афін

Афінське право склалося в значній мірі на підставі традицій, правових звичаїв і тільки потім уже законодавства. Закони далеко не охоплювали всі області майнових і міжособистісних відносин. Тому спеціально передбачалося, що «питання, щодо яких немає законів, варто вирішувати по розуміннях найбільшої справедливості».

Найдавнішим джерелом афінського права був природний звичай. Звичаєве право вперше було записано в 621 р. до н.е. при архонті Драконте.

У V-VI ст. до н.е. закони стають головним джерелом права.

На початку VI ст. до н.е. і пізніше одним з основних джерел цивільного права було законодавство Солона. У V-IV ст. до н.е. усе більшого значення набуває закон, тобто постанова народних зборів.

Відомостей про найдавніші афінські закони не збереглося. Знаменитий судовий оратор IV ст. до н.е. Демосфен в одній з промов згадав про закони легендарного правителя Тесея, що нібито були вибиті на камені. Однак якщо якісь усні постанови в архаїчний і навіть ще додорійський період і існували, вони стосувалися тільки релігійних питань: свят, обрядів і т.п.

Першим історичним законодавцем Афін був тиран Драконт. Закони Драконта (близько 621 року до н.е.) були присвячені головним чином новій організації суду, покаранням за різні порушення священного і суспільного укладу; у соціально-правовому змісті вони прагнули стримати поширення майнової нерівності – і в цьому відношенні цілком походили на закони перших древньосхідних правителів.

Закони ці скасували будь-як привілеї, у тому числі родової знаті, у сфері кримінального покарання. Практично за будь-який злочин, за кожну зокрема крадіжку, навіть крадіжку овочів з городу, Драконт наказував страчувати смертю. Передбачалося покарання за убивство раба. Коли Драконта запитали, чому він за велику частину злочинів призначив страту, він, як говорять, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуговують цього покарання, а для великих він не знайшов більшого»*. Тільки за зазіхання на недоторканість особи міг бути призначений штраф. Злочин був нанесенням образи не тільки самому потерпілому, але і всьому його роду – тому скарги в