ринкових відносин. Тепер будь-яка людина незалежно від походження могла

підвищувати свій соціальний статус, підвищуючи рівень свого добробуту.

Відповідно афіняни одержали потужний стимул для більш якісної й об'ємної

роботи. Вільна конкуренція призвела до більш інтенсивного товарно-грошового

обороту, що підвищило не тільки рівень життя окремих громадян, але і рівень

добробуту держави в цілому.

Таким чином, Солон, перебуваючи при владі, врятував державу від

кривавого перевороту. Він задовольнив мінімум вимог ворогуючих таборів. І

хоча прийшлося йому пуститися на обман обох сторін, безперечно, головна

заслуга Солона перед батьківщиною в тому, що він дав можливість

економічного зростання Афінам, дозволивши розвиватися ринку.

Предметом особливої уваги законодавства Солона була охорона родини, і в зв'язку з цим істотно виправилося положення жінок у полісі. Заборонялося продавати з родини дочок і сестер, якщо тільки вони не робили порушень проти моралі і сімейних підвалин. Шлюб повинний служити продовженню роду, дітородінню, а не задоволенню корисливих чи інших невартих прагнень. Тому уводилися вікові обмеження, особливо в тих випадках, коли жінки, скориставшись умовним шлюбом, прагнули вийти з-під влади своїх синів. Заборонялося приносити чоловіку велике придане (крім особистих речей). Щоб не укладалися мнимі і фіктивні шлюби з дочками багатих пологів тільки заради збагачення (у спадщину), уводилася вимога, що зобов'язує чоловіка «багатої сироти» до співжиття з нею. Причому якщо формальний чоловік відмовлявся це чи робити був не здатний до співжиття, те і жінці дозволялося взяти офіційного співмешканця з числа родичів дружина.

Збереження суспільної моралі і спокою було, мабуть, другим по важливості предметом законів Солона. Заборонялося погано говорити про померлих, так само як і ганьбити живого – надалі це розглядалася як образа особистої честі і каралося штрафами (на користь як родини потерпілого, так і скарбниці). Вводилися обмеження на зайві розкоші і взагалі прояву всякої нарочитості, нескромності (наприклад, зайві голосіння жінок на похорон – звичай, видимо, що перейшов з Єгипту і крито-мікенської культури). Перелюбство в родині розглядався як злочин: чоловіку дозволялося убити захопленого коханця дружини. Однак як суспільний інститут гетеризм не переслідувався, заборонялося тільки професійне звідництво. Важкий штраф покладався за зґвалтування жінки, що розглядався також як замах не на особистість, а на суспільну мораль.

Закони містили постанови, що регулювали майнові відносини в рамках сусідського права. Були установлені взаємні зобов'язання саджати дерева на визначеній відстані, щоб вони не заважали один одному. При копанні ям, канав випливало відступати від сусіднього володіння на достатню відстань. Щоб запобігти взаємним обманам і суперечкам громадян, законом установлювалися граничні ціни на жертовних тварин (також подібно з древньосхідним законам). Врегулювався порядок претензій у випадку нападу домашніх тварин на людину.

Солоній уперше ввів в афінське право можливість заповіту на своє майно, «зробив майно дійсною власністю власника». Однак це право було й істотно обмежене вимогами не бути під впливом хвороби, в обтяженому стані чи під впливом жінок. Тут, зокрема, виразилася та особливість древнього правового світогляду, відповідно до якої немає особою різниці між переконанням, шкідливим по наслідках, і навмисним чи обманом примусом: головне – реальна шкода для людини і родини.

Особливості змісту афінських законів, їх зосередженість на свого роду общинно-полісних цінностях мали своєю підставою особливе, неполітичне загальне розуміння Закону і Права. Закон служить не державної влади, а виражає морально-обов'язковий порядок – у цьому його зміст, у цьому і призначення.

Право могло бути двох типів, відповідно до загально-грецького уявлення. Як широке поняття – Themis – це утілення волі богів; воно саме присутнє в природі, пронизує собою бажаний богам суспільний порядок. Такому поняттю повинні відповідати між собою відносини між народами, між різними шарами населення в полісі, відносини між пануючими і підвладними, відносини в роді і родині. Як більш конкретне поняття – Dike – це і власне юридична норма, і разом з тим моральне розпорядження про чесноту. Чисто юридичного представлення про закони, про право в Древніх Афінах не існувало: право і закони одночасно позначали і справедливість з погляду релігійної і полисной моралі.

Юридичне розпорядження, закон – тільки додаток вимог всесвітнього порядку. Виражено ці розпорядження можуть бути в декількох видах. Перший – ретра – взаємна обіцянка, наприклад, законодавця і народу, двох пологів по відношенню друг до друга, двох народів; цей закон має фундаментальне значення і не може бути ні відмінний, ні перемінений. Другий – themos – глобальне правило, установлення якогось визначеної властивості (про шлюб, державу, про значення якоїсь особи); такий зміст мали більшість  конкретних розпоряджень, установлених Драконтом  чи Солоном. Третій – псефисма – індивідуальне рішення, клятва, законодавчий акт, прийнятий органами полисного народовладдя. Головна задача цього виду – регламентація діяльності магістратів, щоб вони не порушували прав громадян. Однак преклоніння перед законами, безумовної переваги їхнім іншим формам права в грецькій правосвідомості не був: закон – тільки один зі шляхів до найкращого порядку і не завжди самий зроблений: «И тільки внаслідок тієї обставини, що рішення одних питань може бути підведене під закони, а інших не може, приходиться дивуватися і досліджувати, що переважніше: чи панування найкращого чи закону панування найкращого чоловіка, - тому що питання, що звичайно вимагають обговорення, не можуть бути заздалегідь вирішені законом». Аристотель. Пол3тика. III.XI.8

5. Тиранія Пісітрата

Після 594 року в Афінах борються три групи: педіеї, жителі найбільш

родючої рівнини Афін, паралії, жителі півострова, розташованого на південь

від Афін, переважно моряки і крамарі і диакрії, жителі гористої місцевості

в