Хрестові походи - кількість людей з нижчих шарів суспільства. У деяких країнах Заходу (напр., у Франц...

Реферат - Хрестові походи

кількість людей з нижчих шарів суспільства. У деяких країнах Заходу (напр., у Франції, що давала найбільший контингент хрестоносців) в 11 ст. положення народних мас стало ще більш нестерпним внаслідок цілого ряду стихійних лих: повеней, неврожаїв, повальних хвороб. Багаті торговельні міста Італії готові були підтримувати хрестоносні походи в надії на значні торговельні вигоди від ствердження християн на Сході. Папство, що тільки що підсилило аскетичною реформою свій моральний авторитет на всьому Заході й засвоїло собі ідею єдиного царства Божия на землі, не могло не відгукнутися на заклик, звернений до нього з Константинополя, у надії стати на чолі руху й, може бути, одержати духовну владу на Сході. Нарешті, західні християни давно були підняті проти мусульман боротьбою з ними в Іспанії, Італії й Сицилії: для всієї південної Європи мусульмани були добре знайомим, спадкоємним ворогом. Все це сприяло успіху звернення Олексія Комніна, що уже з близько 1089 перебував у відносинах з папою Урбаном II і готовий був, очевидно, покласти кінець церковному розбрату, щоб одержати допомогу від латинського Заходу. Зайшла мова про собор у Константинополі для цієї мети; папа звільнив Олексія від відлучення, що доти лежало на ньому як на схизматику. Коли в 1091 папа перебував у Кампанії, при ньому були посли Олексія. У березні 1095 папа ще раз вислухав послів Олексія (на соборі в П’ячинці), а восени того ж року був скликаний собор у Клермоні (у Франції, в Оверні). У розумі папи Урбана II думка про допомогу Візантії прийняла ту форму, що особливо повинна була бути по душі масам. У словах, що він вимовив у Клермоні, політичний елемент був відсунутий на задній план перед елементом релігійним: Урбан II проповідував похід для звільнення від невірних Святої Землі й Труни Господньої. Виступ папи в Клермоні (24 листопада 1095) мав величезний успіх: багато хто відразу дав обітницю йти проти невірних і нашили собі на плече хрести, від чого й одержали назву «хрестоносці», а походи – «хрестові». Так був даний поштовх руху, якому призначено було зупинитися лише через два сторіччя.

Поки на Заході зріла думка про Х. п., імператор Олексій звільнився від небезпеки, що змусила його шукати допомоги на Заході. В 1091 він винищив печенегську орду за допомогою половецьких ханів Тугоркана й Боняка; морська кампанія Чахи також скінчилося невдало (Чаха незабаром був убитий по наказу нікейського султана). Нарешті, Олексію вдалося в 1094-95 звільнитися й від небезпеки, що погрожувала йому з боку його недавніх союзників – половців. Безпосередня небезпека для Візантії пройшла саме в той час, як із Заходу стали прибувати маси перших хрестоносців, на які Олексій дивився тепер із тривогою. Допомога Заходу приймала занадто широкі розміри; вона могла грозити самої Візантії через ворожнечу між латинським Заходом і грецьким Сходом.

Проповідь Х. п. мала на Заході незвичайний успіх. На чолі руху встала церква: папа призначив своїм легатом при хрестоносному війську єпископа Адемара де Пюі, що одним з перших прийняв у Клермоні хрест. Люди, що прийняли хрест, як пілігрими, приймалися церквою під її заступництво. Кредитори не могли вимагати з них боргів під час їхньої подорожі; люди, що захватили їхнє майно відлучалися від церкви; всім хрестоносцям, які йшли у Св. Землю, спонукували до того благочестям, а не прагненням до придбання почестей або багатства, відпускалися гріхи. Уже взимку з 1095 на 1096 зібралися великі маси погано або майже зовсім незбройних хрестоносців з найбідніших класів. На чолі їх встали Петро Пустельник і Вальтер Шарпак. Частина цієї юрби досягла Константинополя, але багато хто загинули раніше. Греки переправили хрестоносців в Азію, де вони майже всі були винищені сельджуками.

1й Хрестовий похід

Трохи пізніше почався дійсний 1й хрестовий похід. На чолі численного й добре озброєного ополчення перебували Раймунд, граф Тулузський (він вів війська з південної Франції й до нього примкнув папський легат), Гуго Вермандуа (брат французького короля Пилипа I), граф Стефан Блуаський і Шартрський, герцог Роберт Нормандський, граф Роберт II Фландрський, Готфрид Бульонський, герцог Нижньої Лотарингії, із братами Євстахієм і Балдуїном і племінником Балдуїном Молодшим, нарешті Боемунд Тарентський (син Роберта Гвискара) із племінником Танкредом. Число хрестоносців, тих, що зібралися різними шляхами в Константинополі, доходило, імовірно, тисяч до 300. У Константинополі більша частина хрестоносних вождів визнали свої майбутні завоювання як частини східної імперії в полонній залежності від Олексія й дали йому відповідну присягу. Олексію було нелегко домогтися цього: він був змушений навіть вдатися до збройної сили (так він примусив до присяги Готфрида Бульонського).

У квітні 1097 хрестоносці перейшли Босфор. Незабаром візантійці побачили Нікею, а 1 липня хрестоносці розбили при Дорилії султана Килидж-Арслана й цим проклали собі шлях через Малу Азію. Рухаючись далі, хрестоносці знайшли собі дорогоцінних союзників проти турків у князях Малої Вірменії, яких вони стали всіляко підтримувати. Балдуїн, відокремившись від головного війська, затвердився в Едесі. Для хрестоносців це було дуже важливо через розташування міста, що становило з тих пір їх крайній східний форпост. У жовтні 1097 хрестоносці осадили Антіохію, яку їм удалося взяти лише в червні наступного року. В Антіохії хрестоносці у свою чергу були обложені еміром мосульским Кербугой і, терплячи голод, піддавалися великій небезпеці; їм удалося, однак, вийти з міста й розбити Кербугу. Після тривалої звади з Раймундом Антіохією заволодів Боемунд,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8