йшли в'яло, і в 1218 король Андрій повернувся додому. Незабаром у Св. Землю прибули нові загони хрестоносців під керівництвом Георга Видського й Вільгельма Голландського (на шляху частина їх допомагала християнам у боротьбі з маврами в Португалії). Хрестоносці вирішили напасти на Єгипет, що був у той час головним центром мусульманської могутності в Передній Азії. Син Аль-Адила, Малик-аль-Камиль (Аль-Адил помер в 1218), запропонував надзвичайно вигідний мир: він погоджувався навіть на повернення Єрусалима християнам. Ця пропозиція була відкинута хрестоносцями. У листопаді 1219, після більш ніж річної облоги, хрестоносці взяли Дамієтту. Видалення з табору хрестоносців Леопольда й короля Іоанна Бриєннського було відшкодовано прибуттям у Єгипет Людовика Баварського з німцями. Частина хрестоносців, переконана папським легатом Пе-лагием, рушила до Мансуре, але похід скінчився повною невдачею, і хрестоносці уклали в 1221 з Аль-камилем мир, по якому одержали вільний відступ, але зобов'язалися очистити Дамиетту й взагалі Єгипет.
Тим часом на Ізабеллі, дочці Марії Іоланти й Іоанна Бриеннського, женився Фрідріх II Гогенштауфен. Він зобов'язався перед папою почати Х. п. у серпні 1227 і дійсно відправив у Сирію флот з герцогом Генріхом Лимбургським на чолі; у вересні він відплив і сам, але повинен був незабаром повернутися на берег внаслідок серйозної хвороби. Ландграф Людвіг Тюрингенський , що прийняв участь у цьому поході, помер майже негайно після висадження в Отранто. Папа Григорій IX не прийняв у повагу пояснень Фрідріха й вимовив над ним відлучення за те, що він не виконав у призначений строк своєї обітниці. Почалася вкрай шкідлива для інтересів Св. Землі боротьба між імператором і папою.
6й Хрестовий похід
У червні 1228 Фрідріх нарешті відплив у Сирію, але це не примирило з ним папу: Григорій говорив, що Фрідріх (усе ще відлучений) їде у Св. Землю не як хрестоносець, а як пірат. У Св. Землі Фрідріх відновив зміцнення Іоппії й у лютому 1229 уклав договір з Аль-камілем: султан поступився йому Єрусалимом, Віфлеємом, Назаретом і деякими іншими місцями, за що імператор зобов'язався допомагати Аль-камилю проти його ворогів. У березні 1229 Фрідріх вступив у Єрусалим, а в травні відплив зі Св. Землі. Після видалення Фрідріха його вороги стали прагнути ослаблення влади Гогенштауфенів як на Кіпрі, що був із часів імператора Генріха VI льоном імперії, так і в Сирії. Ці розбрати дуже невигідно відбивалися на ході боротьби християн з мусульманами. Полегшення хрестоносцям принесли лише розбрати спадкоємців Аль-камиля, що вмер в 1238. Восени 1239 в Акку прибули Тібо Наваррський, герцог Гуго Бургундський, граф Петро Бретанський, Амальрих Монфортський та ін. І тепер хрестоносці діяли незгідно й необачно й зазнали поразки: Амальрих був узятий у полон. Єрусалим знову потрапив на якийсь час у руки одного айюбидського володаря. Союз хрестоносців з еміром Ізмаїлом дамаським повів до війни їх з єгиптянами, які розбили їх при Аскалоне. Після цього багато хрестоносців покинули Св. Землю. Прибувшому у Св. Землю в 1240 графу Ричарду Корнуеллському (брат англійського короля Генріха III) вдалося укласти вигідний мир з Айюбом (Ассалі Айюб) єгипетським. Тим часом розбрати серед християн тривали; барони, ворожі Гогенштауфенам, передали владу над ієрусалимським королівством Алісі Кіпрській, тоді як законним королем був син Фрідріха II Конрад. Після смерті Аліси володіння перейшло до її сина Генріха Кіпрського. Новий союз християн з мусульманськими ворогами Айюба привів до того, що Айюб призвав до себе ховарезмійців, які взяли у вересні 1244 незадовго перед тим повернутий християнам Єрусалим і страшно спустошили його. З тих пор св. місто було назавжди загублене для хрестоносців. Після нової поразки християн і їхніх союзників Айюб взяв Дамаск і Аскалон. Антиохійці й вірмени повинні були в той же час зобов'язатися платити данину монголам.
На Заході хрестоносна запопадливість остигала внаслідок невдалого результату останніх Х. п. і внаслідок способу дії пап, які витрачали на боротьбу з Гогенштауфенами гроші, зібрані на Х. п., і заявляли, що допомогою св. престолу проти імператора можна звільнитися від даної раніше обітниці йти у Св. Землю. Втім, проповідь Х. п. у Палестину тривала як і раніше й призвела до 7го Хрестового походу.
7й Хрестовий похід
Раніше інших хрест прийняв Людовик IX Французький: під час небезпечної хвороби він дав обітницю йти у Св. Землю. З ним пішли його брати Роберт, Альфонс і Карл, герцог Гуго Бургундський, граф Вільгельм Фландрський, граф Петро Бретанський, сенешаль шампанський Жан Жуанвіль (відомий історик цього походу) і багато хто інших. Улітку 1249 король висадився в Єгипті. Християни зайняли Дамієтту, а в грудні досягли Мансури. У лютому наступного року Роберт, необачно ввірвавшись у це місто, загинув; кілька днів через мусульмани ледь не взяли християнський табір. Коли в Мавсуру прибув новий султан (Айюб помер наприкінці 1249), єгиптяни відрізали хрестоносцям відступ; у християнському таборі почався голод і морова виразка. У квітні мусульмани нанесли хрестоносцям повну поразку; сам король був взятий в полон і купив волю поверненням Дамієтти й сплатою величезної суми (убивство мамелюками, під начальством Бибареа, султана Туранши не змінило положення справ). Більша частина хрестоносців повернулася на батьківщину; Людовик пробув у Св. Землі ще чотири роки, але не міг домогтися ніяких серйозних результатів. У середовищі християн, незважаючи на вкрай небезпечне положення, тривали нескінченні звади: тамплієри ворогували з іоаннітами, генуезці – з венеціанцями й пизанцями (через торговельне суперництво). Деяку вигоду хрестоносці