Німецький післявоєнний уряд міг що завгодно обіцяти своєму народові, окрім поліпшення його життєвого рівня. Втрата вугільних шахт та металур-гійних заводів Лотарінгії, згортання військової промисловості, демобілізація армії викликали масове безробіття. Країна потребувала промислової сировини, продовольства, палива. Величезний внутрішній борг, бюджетний дефіцит спричинили інфляційні процеси. Посилилося зубожіння народних мас. Водночас власники німецьких банків та концернів протягом 1919—1923 рр. перевели за кордон понад 15 млрд. марок у золотій валюті.

Складне економічне становище посилювало соціально-політичну дестабілі-зацію німецького суспільства. Проти правих соціал-демократів та республікан-ців, силами яких був сформований післявоєнний уряд Німеччини, виступило ряд так званих «добровольчих формувань» й таємних воєнізованих товариств: бригада Ерхардта, Балтійська оборона, загони Хейдебрека, Россбаха, товариства «Консул», «Вікінг» тощо. Вони формувалися з офіцерів і унтер-офіцерів кайзе-рівської армії.

Заходи Г.Бауера 1920 р. щодо скорочення рейхсверу спричинили заколот монархічне настроєних сил опозиції. Повстання «Чорного рейхсвера» очолив генерал Лютвіц. ІЗ березня 1920 р. його загони добровольців зайняли Берлін. Президент Еберт не зміг зупинити змовників і втік з столиці. Путчисти сфор-мували свій уряд на чолі з поміщиком Каппом. Проте монархістам не вдало-ся втриматися при владі. Невдовзі путч розгромили загони Червоної гвардії, утворені повсталими робітниками Берліну.

Путч Каппа-Лютвіца спричинився до загальнонімецького страйку, який в Рурі переріс у збройне повстання. Заходами новообраного глави уряду Г.Мюллера страйк було припинено, загони Червоної гвардії виведені у ней-тральну зону. Це дало змогу урядовим військам здійснити жорстоку розправу над робітниками Руру. Проте повстання та страйки не припинилися.

Так, у Середній Німеччині в березні 1921 р. знову загострилося соціально-політичне становище, що призвело до збройних сутичок між поліцією і робіт-никами, яких підтримували ліві сили. Саксонія стала ареною жорстоких боїв, що тривали цілий місяць.

У зовнішньополітичній діяльності німецький уряд також зазнавав невдач. Німеччина відмовилася платити репарації державам-переможницям, і це призвело до окупації на початку 1923 р. Руру франко-бельгійською армією. Французький контроль над багатим Руром негативно позначився на економіці Німеччини. Різко знизився видобуток вугілля і виплавка чавуну, що спричини-ло закриття фабрик і заводів, масове безробіття. Зросла інфляція, що викликало робітничі страйки по всій країні. Цим вирішили скористатися як ліві, так і праві політичні сили, які почали звинувачувати уряд у некомпетентності. Комуністи приступили до організації «червоних сотень», створення контроль-них комісій. 11—12 серпня 1923 р. розпочався загальнонімецький страйк, і уряд Куно був повалений. Йому на зміну прийшов уряд Штреземана, який репрезентував демократичні партії і частину соціал-демократів. У середині 1923 р. найбільш запеклі зіткнення розгорнулися в Саксонії, де комуністам на чолі з Е.Тельманом вдалося сформувати робітничі загони і почати рішучі бої з урядовими військами. Тільки після того, як уряд кинув проти них додат-кові сили рейхсверу, виступи були придушені. Комуністичну партію заборони-ли,

В цей час велику популярність здобула Націонал-соціалістична робітнича партія (фашистська), якою керував Адольф Гітлер. 8—9 листопада 1923 р. у Мюнхені фашисти організували путч і захопили уряд Баварії, закликаючи до походу на Берлін. Але частини рейхсверу розігнали фашистські загони, А.Гітлера заарештували і засудили на п'ять років тюрми. Проте через рік він був звільнений.

28. Внутрішня та зовнішня політика німецького нацизму в 30-ті роки.

Прийшовши до влади, Гітлер почав вимагати ліквідації «версальського диктату» та «життєвого простору» для Німеччини. У липні 1933 р. з ініціативи італійського диктатора Муссоліні був підписаний «Пакт чотирьох». Але Франція та Англія домоглися, щоб у ньому були ліквідовані статті про ревізію мирних договорів і надання Німеччині прав озброюватися. На Женевській конференції Німеччина знову поставила питання про рівноправність в озбро-єнні, але й цього разу їй було відмовлено. На знак протесту німецька делегація 14 жовтня 1933 р. покинула конференцію по роззброєнню і через кілька днів заявила, що виходить з Ліги Націй. У 1935 р. Німеччині було повернуто Саарську область. Поступливість Англії та Франції, мовчазна згода США щодо дій гітлерівського керівництва надихнули нацистів до нових акцій. 16 березня 1935 р. фашистський уряд прийняв закон про відновлення в країні загальної військової повинності. Через рік, 7 березня 1936 р., Гітлер заявив, що Німеччина в односторонньому порядку відміняє пункти Локарнських угод і Версальського мирного договору. Німецькі війська захопили Рейнську деміліта-ризовану зону. Наприкінці січня 1934 р. в Берліні між Німеччиною та Польщею було підписано пакт про ненапад. Пізніше німці отримали згоду від Англії на побудову великої кількості кораблів надводного і підводного військового флоту.

В середині 30-х років почалося поступове зближення Німеччини з Італією. 25 листопада 1936 р. в Берліні представники Німеччини та Японії підписали антикомінтернівський пакт, до якого приєдналася Італія. Утворилася «вісь» Берлін-Рим-Токіо.

12 березня 1938 р. фашистські війська вступили в Австрію, і Гітлер оголосив про «аншлюс» (приєднання) цієї країни. Так у Європі спалахнуло перше вог-нище війни. Версальський і Сен-Жерменський