1931 р. став найважчим для англійської економіки. Широкий загал населення вимагав від уряду Макдональда рішучих заходів щодо пом'якшення і ліквідації кризи. З іншого боку, буржуазія створила Королівську комісію під керівництвом фінансиста Дж. Мея, яка у липні 1931 р. опублікувала рекоменда-ції уряду, згідно з якими оздоровлення англійської економіки могло відбутися лише шляхом скорочення видатків на соціальні потреби. Англійські та амери-канські банкіри повинні були надати позики, необхідні для стабілізації платіж-ного балансу держави, що перебував у катастрофічному стані. Не всі лейбо-ристські лідери погодилися із висновками комісії Мея, що призвело до розколу в партії. Макдональд подав у відставку. Щоправда, до 24 серпня 1931 р. він встиг сформувати так званий національний уряд, в якому ключові посади були розподілені між членами консервативної партії. Макдональд був виклю-чений з лейбористської партії. Натомість він утворив націонал-лейбористську групу, платформою дій якої був політичний союз з консерваторами.

27 жовтня 1931 р. в Англії відбулися нові парламентські вибори, на яких перемогла національна коаліція. Вона отримала 145 млн. голосів і провела в парламент 553 депутати. Національний уряд, очолюваний Макдональдом, перебував при владі з 1931 р. до 1935 р. Він реалізував план стабілізації еконо-міки і раціоналізації бюджетних видатків. Для цього були збільшені податки, скорочено асигнування на соціальні потреби й освіту, знижено ставки вчителів та державних службовців. У вересні 1931 р. понад 100 американських і французьких банків надали Англії кредити на суму 80 млн. фунтів стерлінгів. Уряд Макдональда здійснив ряд протекційних заходів. За законом 1933 р. всі товари, що ввозилися до Англії, обкладалися митами в розмірі І/З % їх вартості. Водночас посилився економічний визиск колоній.

Економічна політика уряду Макдональда не користувалася популярністю серед населення. У травні 1932 р. безробітні провели конференцію і збір підписів під петицією, в якій вимагали збільшення допомоги по безробіттю. А восени 1932 р. вони провели національний «голодний похід» до Лондона. У 1932 р. колишній лейборист Освальд Мослі заснував «британський союз фашистів», який підтримували фінансово-промислові кола англійського суспільства.

31. Уряд Лівого блоку у Франції.

У політичному житті післявоєнної Франції відбувалися серйозні зміни. Оскільки «Національний блок» скомпроментував себе в очах виборців про-валом «рурської авантюри», радикал-соціалісти у 1923 р. покинули його і разом з соціалістами і партією республіканців-соціалістів створили новий «лівий блок».

У травні 1924 р. відбулися парламентські вибори. За «лівий блок» проголосу-вало майже 3,5 млн. виборців і його представники отримали 272 мандати, за «Національний блок» — 3,8 млн., що забезпечило йому 274 мандати. Комуністи зібраній 900 тис. голосів, отримавши 26 мандатів.

У червні 1924 р. відомий діяч радикал-соціалістичної партії Едуард Ерріо очолив новий уряд. У роки правління «лівого блоку» була проведена часткова амністія політичних в'язнів, надано право державним службовцям створювати свої профспілки, законодавче обмежувалася нічна праця жінок та дітей, жінки одержали право брати участь у виборах муніципальних і кантональних органів влади. Однак спроби уряду Ерріо оздоровити фінанси шляхом запровадження податку на капітал наштовхнулися на сильну протидію з боку частини членів сенату. У квітні 1925 р., коли сенат провалив фінансовий проект Ерріо, він подав у відставку.

У зовнішній політиці уряд Франції змушений був рахуватися з позицією США і Великобританії. Він погодився з планом Дауеса і Локарнськими угодами, внаслідок чого Франція втратила частину репарацій. Впродовж 1925 р. уряд Ерріо евакуював французькі війська із Руру. Перед американськими монополіями відкривалися можливості створювати свої підприємства на французькій території. Загострення протиріч із США та Англією призвело до того, що у 1924 р. Франція встановила дипломатичні відносини з СРСР.

Важливим напрямком французького зовнішньополітичного курсу залиша-лася колоніальна політика. У 1925 р. Франція брала участь у війні проти Рифської республіки у Марокко, ввівши туди 200-тисячну армію. Тоді ж французькі війська придушили повстання у Сирії. Загалом колоніальні війни обійшлися Франції в суму понад 1 млрд. франків, що значно погіршило фінансовий стан країни. Фінансова криза призвела до падіння уряду «лівого блоку»,

В липні 1926 р. було сформовано уряд «національної єдності» на чолі з Пуанкаре, який перебував при владі до кінця 1928 р. і керувався у своїй політиці інструкціями комітету фінансових експертів та Французького банку. В березні 1927 р. на пропозицію соціаліста Поля Бонкура було прийнято закон про мобілізацію нації під час війни та мілітаризацію країни.

32. Друга половина 30-х років. Народний фронт у Франції.

На муніципальних виборах у травні і червні 1925 р. французькі ліві партії домоглися значного успіху, внаслідок чого 48 партій і організацій лівого спря-мування об'єдналися у Народний фронт. У