У липні 1941 р. були підписані договори радянського уряду з еміграційними урядами Чехо-Словаччини й Польщі про відновлення дипломатичних відносні та взаємну підтримку у війні проти гітлерівської Німеччини. Радянський Союз надав свою територію для формування іноземних військових частин, що повинні були взяти участь у війні проти Німеччини та її союзників. У 1941 р. відбулось формування чехо-словацьких військових частин і з'єднань, у 1942 р. - французької військової ескадрильї, у 1943 - авіаполку «Нормандія» Навесні 1943 р. почали формуватися польська дивізія ім. Т. Костюшка та югославські і румунські військові частини,

У вересні 1941 р. Радянський Союз офіційно визнав Національний Комітет «Вільна Франція» на чолі з де Голем і заявив про підтримку французького руху опору. Були відновлені дипломатичні відносини з еміграційними урядами Бельгії та Норвегії.

2 серпня 1941 р. уряд США офіційно заявив радянському уряду про наданні економічної допомоги СРСР у боротьбі з фашистською Німеччиною.

Так було покладено початок створенню антигітлерівської коаліції. 9—14 серпня 1941 р. на секретній нараді в Атлантиці (у бухті Арджентія, о. Нью-фаундленд) була підписана англо-американська декларація про цілі війни відома під назвою «Атлантична хартія». Англія і США заявили, що не прагнуті до територіальних надбань, зобов'язуються поважати право усіх народів щодо вибору форми правління, дбатимуть про економічне співробітництво між усіма країнами, закликаючи всі держави відмовитись від застосування сили. Хартія визнавала рівні права і можливості договірних сторін у торгівлі, доступі до світових джерел сировини, свободи морського пароплавства. 24 вересня до «Атлантичної хартії» приєднався СРСР.

29 вересня 1941 р. у Москві відбулася перша тристороння міжсоюзницька конференція, на якій була укладена угода про постачання Радянському Союзу зброї та воєнних матеріалів протягом дев'яти місяців. 7 листопада США поширили на СРСР дію закону про «ленд-ліз» і надали безпроцентний кредит на суму 1 млрд. доларів. Незважаючи на існуючі суперечності. Московська конференція сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції.

І січня 1942 р. у Вашингтоні відбулася нарада дипломатичних представників 26 держав, на якій була підписана «Декларація об'єднаних націй». Учасники Декларації зобов'язувались не укладати сепаратного перемир'я або миру: ворогом і визнали за необхідне створення у 1942 р. другого фронту в Європі.

Успішний розвиток подій на радянсько-німецькому фронті стимулював дії урядів США та Англії щодо зміцнення союзних відносин.

25 травня 1942 р. у Лондоні був підписаний англо-радянський союзницький договір, перша частина якого визначала завдання спільного ведення війни проти фашистського блоку. Передбачалось, що сторони надаватимуть допомогу одна одній у війні, не вестимуть переговорів, не укладатимуть перемир'я чи миру з країнами фашистського блоку без згоди на те обох сторін. Друга частина договору обумовлювала стосунки СРСР і Англії після війни. З метою збере-ження миру і відсічі можливій агресії сторони взяли на себе зобов'язання співпрацювати між собою та іншими членами антигітлерівської коаліції у післявоєнний період, не прагнути до територіальних завоювань, не втручатися у внутрішні справи інших держав, надавати одна одній економічну та військову допомогу. Договір укладався строком на 20 років, замінивши англо-радянську угоду від 12 липня 1941 р.

11 червня 1942 р. у Вашингтоні був підписаний радянсько-американський договір про принцип взаємної допомоги у веденні війни. Була досягнута повна домовленість щодо невідкладних завдань створення другого фронту в 1942 р. Ці два договори остаточно оформили антигітлерівську коаліцію.

На початку 1943 р. Черчілль і Рузвельт повідомили Москву, що другий фронт у Європі буде відкрито у серпні-вересні 1943 р. Але в травні на секретній нараді у Вашингтоні вони відмовилися і від цього нового терміну.

Внаслідок англо-радянського договору, 26 серпня до Ірану було введено об'єднані англо-радянські збройні сили, де гітлерівська агентура створила небезпеку для союзників і самого Ірану. Таким чином, союзники отримали важливі комунікації від Персидської затоки до Каспійського моря, забезпе-чивши поставки до Радянського Союзу.

13. Підписання антикомінтерновського пакту між Німеччиною, Італією і Японією.

Маючи спільні інтереси фашистським державам необхідно було об’єднуватися в одну єдину вісь. Як заявив Муссоліні в своєму виступі від 1 листопада 1936 року, в якій йшлося про вертикаль Берлин-Рим навколо якої повинні об’єднатися інші европейські країни. 25 листопада в Берліні було підписано німецько-японська “Угоду проти Комуністичного Інтернаціоналу” та додатковий протокол до нього. Сторони зобов’язались 5 років підтримувати співпрацю направлену на обмін інформацією про діяльність комінтерну, та приймати дії проти осіб причетних до діяльності Комінтерну. Восени 1937 року посилилась дипломатична активність Італії, яка хотіла вступити до антикомінтерновського пакту як рівноправний учасник. Її прохання задовольнили 6 листопада 1937 року Берліні. Вона приєдналась до пакту. Так виникла потужна вісь Берлін-Рим-Токіо яка в подальшому направить свої зусилля для розпалювання світової війни.

14. Аншлюс Австрії.

Після оформлення блоку агресивних держав вступила в новий етап агресія фашистської Німеччини. У 1937 році Гітлер прийняв рішення про прискорення підготовки до захвату Австрії. 11 березня 1938 року за наказом Гітлера біла вироблена директива про вторгнення німецьких військ в Австрію. В той же день Гітлер в ультимативній формі звернувся до австрійського уряду з вимогою передати владу Зейс-Інкварту. Австрійський уряд задовольнив цю пропозицію і видав указ своїм військовим про не чинення опору німецьким військам. Але офіційного поводу для вступу німецьких військ поки що не було.