Довгий верхній одяг у вигляді просторих, неприталених розстібних сімар або сутан у другій чверті XVII ст. застосовували вже зовсім рідко. Крім духівництва, їх носили тільки «люди мантії» — судді, адвокати, міські магістратори і члени парламентів, професори університетів, причому тільки під час виконання службового обов'язку. Такий одяг часто ще зберігав старовинні форми рукавів (наприклад, довгі дзвоникоподібні або з розрізами для рук, мал. 61 е), традиційні капюшони-пелерини, облямування хутром (мал. 61 ж) тощо.

Новою формою чоловічих штанів, яка переважала протягом другої чверті XVII ст., були панталони у костюмах дворян. Безперечно, наслідуючи народні панталони XVI ст., вони, однак, відрізнялися довжиною і шириною. Майже

рівні, швидше вузькі, ніж широкі, такі штани сягали трохи нижче колін, ніколи не переходячи лінії середини литок. Вгорі їх призборювали й пришивали до вузького пояса, а не підв'язували до колета. Внизу панталони або відкривали й оздоблювали по краю оборками з мережив, зубчиків, рюшів, талантів, або підв'язували тасьмою чи стрічкою, що створювали зовні бант з довгими кінцями. Нерідко внизу їх розпорювали по зовнішньому шву, вздовж якого часто розташовували який-небудь бордюрний орнамент, аналогічний прийнятому для колета. Всі панталони, як правило, шили вже з удосконаленим гульфіком — переднім розрізом на ґудзиках — і клапаном; деякі з них мали бічні прорізані кишені. До 1635 р. зустрічалися також пізнього іспанського зразка просторі (але вже не підбиті) поколінні штани, які спадали вільними зборками, їх підв'язували стрічками з бантами й розетками над колінами або під колінами. Пізніше поколінні штани носили в народі поряд із старовинними, неширокими й довгими штанами. Після 1645 р. з'явилися широкі, рівні, відкриті внизу, короткі доколінні штани на поясі, які носили з дуже короткими колетами (мал. 62 а). На таких штанах галунно-позументну орнаментацію цілком замінено було ліпною у вигляді петель із стрічок, які прикрашали низ штанів і їхні зовнішні бічні шви.

Другим типовим верхнім одягом дворян був так званий онгрелін (венгерка) — суцільнокроене, розстібне, ледь приталене півпальто, завдовжки до рівня середини лядов, з полами, що розходилися в боки й поділялися на кілька частин невеликими бічними й задніми розрізами (мал. 61 б). Онгрелін оздоблювали по подолу і краях розрізів та рукавів хутром; він мав вертикальні прорізані кишені (приблизно на рівні талії) і рукава середньої ширини, переважно короткі, іноді з традиційним поздовжнім розрізом. Носили його застебнутим на всі ґудзики, нерідко з петлицями. Дещо відрізнявся від онгреліна кабан (мал. 61 д) — неприталений, довший, до колія, з короткими рукавами, пришитими лише до задньої половини пройм і оздобленими широкими обшлагами. Кабан не вдягали в рукава, а накидали на плечі наопашки. Своєрідним плащем завдовжки до стегон був казах (мал. 61 в, г). Він складався з чотирьох розширених донизу, як сектори кола, пілок, зшитих тільки ззаду, вздовж спини і зверху, в плечах. Спереду по всій довжині проходив розріз, прикрашений дрібними ґудзиками й петлями. З боків казак був розкритим і просвіти прикривалися вільними, у вигляді крил-пелеринок, незшитими рукавами, пришитими або пристебнутими на ґудзиках до спинки і спереду лише вгорі. Казак носили застебнутим або зашитим спереду (наприклад, у французьких королівських мушкетерів часів Людовіка XIII, мал. 61 г). Найчастіше його прикрашали багатьма дрібними ґудзиками й петлями, розташовуючи їх вздовж усіх розрізів, у тому числі й на рукавах. Звичайний безрукавий плащ — необхідний елемент будь-якого вбрання дворян (за винятком тих випадків, коли одягали онгрелія, кабан або казак) шили з кольорових тканин, зокрема з бархату, прикрашали галунами й позументами, підбивали контрастного кольору підкладкою. Кроїли такий плащ переважно повним колом, щоб він звисав пишними зборками, і завдовжки найчастіше до колін. Накинутий лише на одне ліве плече, він був підв'язаний до плечей шнурками, пришитими до коміра, або вільно обмотувався навколо руки. В одягові буржуа, у пуритан, а також і в народному, навпаки, плащ накидали завжди на обидва плеча.

Довгий верхній одяг у вигляді просторих, неприталених розстібних сімар або сутан у другій чверті XVII ст. застосовували вже зовсім рідко. Крім духівництва, їх носили тільки «люди мантії» — судді, адвокати, міські магістратори і члени парламентів, професори університетів, причому тільки під час виконання службового обов'язку. Такий одяг часто ще зберігав старовинні форми рукавів (наприклад, довгі дзвоникоподібні або з розрізами для рук, мал. 61 в), традиційні капюшони-пелерини, облямування хутром (мал. 61 ж) тощо.

Новою формою чоловічих