Мал. 82

Ліфи, комірці західноввропейських жіночих платтів. Друга чверть Х71І ст.: а.) ліф з короткою баскою, широким відкладним комірцем, здутими рукавами в смужку; б) ліф з баскою-лопатями, «шведськими» рукавами, капів відкладним комірцем; в) простий ліф без баски, відкладний комірець.

ІІри рівних рукавах манжети були рівними, як звичайні обшлаги. Переважно в кінці періоду з поширенням коротших рукавів, які оголювали низ руки, замість манжетів почали оздоблювати одинарною і багатоярусною оборкою або обшивкою, прикрашеною зубчиками чи вузьким мереживом (мал. 82 в).

На початку другої чверті XVII ст. у жіночих платтях нового типу виник ліф з високою талією і спереду майже завжди прямим зрізом, без миса. Він був м'яким, гнучким, вільно облягав бюст. Розрізаний спереду, він закривався впритул за допомогою вставки, що звалася начеревником — клапаном, поверх якого нерідко йшла ще й шнурівка. Одягали його, щоправда, зверху на нижній ліф-корсет, більш жорсткий через пружні кісточки з китового вуса (мал. 86) проте еластичніший, ніж металевий корсет іспанського типу. Виріз ліфа був великий, майже завжди глибокий, але не настільки широкий, щоб цілком оголював плечі; він набув поширення навіть у селянських платтях. Переважними формами його була прямокутна або пом'якшено прямокутна (мал. 82 а, б) U-подібна (мал. 82 в; ). Широкі трикутні й овальні вирізи зустрічалися рідше. При всіх формах виріз ззаду був значно вищим і мав овальний обрис. Закриті ліфи під шию або із стоячими комірцями носили до 40-х років, але вони існували й пізніше переважно у літніх жінок і вдів, особливо в Іспанії та в середовищі буржуазних кіл Голландії і Німеччини. Поміж коротких і прямих ліфів__1625—1650 pp. вирізняються два основні варіанти: з басками (мал..82 а; і пізніше — без басок (мал. 82 в).

Ліфи без басок були менш поширені і побутували насамперед у народі. Загальноприйнятими були ліфи з розчленованими басками, причому часто роль передньої баски відігравав низ начеревника (мал. 82 б). Рідше, майже винятково у народному одягові, баска була суцільна, розрізана лише ззаду. Одні носили короткі баски, інші — довгі, що сягали стегон. Такий розрізаний спереду ліф ставав схожим на кофту. Всі ліфи з басками, крім народних, обов'язково підперізувались високо по талії стрічкою з бантами або розетками, розташованими в центрі, збоку чи з обох боків. Рукава жіночих ліфів були, по суті, однотипними: широкі, здуті, з підкладкою, що виглядала крізь просвіти смужок. Найчастіше перехоплювали рукава посередині стрічкою, зав'язаною бантом, внаслідок чого створювалося два буфи. Щоб рукав залишався здутим і тримався в потрібному положенні, під верхню його частину підкладали каркас із китового вуса або якусь іншу жорстку основу. Рукава ліфів були довгими, не коротшими, ніж на 3/л, причому нижні кінці їх, що міцно прилягали до рук і застібалися, прикривали манжети. У коротких прямих ліфах рідше зустрічалися «шведські» рукава з поздовжніми розрізами по всій довжині (мал. 82 б). Переважно в народних костюмах були простіші, різної ширини рівні рукава або на повну довжину, або на 3/2. Приблизно з 1645 року талія ліфа почала трохи опускатися: з'явився невеликий мис. Водночас виріз декольте, помітно розширюючись і набуваючи овальної форми, все нижче оголював плечі. Пом'якшуючись, округлюючи форми, стаючи більш жіночним, такий ліф позбувався і дуже здутих буфованях рукавів, їх замінили широкі, але короткі рукава (на 3Д або до ліктів) без підбивки, у м'яких зборках (мал. 82 в).

Перше, що відрізняє спідницю жіночого плаття другої чверті XVII ст. від попередніх іспанських форм,— це відсутність жорсткого вертюгадена. У 20-х роках він зовсім зник навіть у пом'якшеному валиковому варіанті, і спідниця вже спадала прямо вниз від талії вільними складками, призбираними до ліфа. При цьому більша частина складок концентрувалася на боках і ззаду (мал. 84 д). Широка висока талія і незначне розширення донизу робили спідницю майже рівною. У костюмах знаті й багатої буржуазії плаття, крім нижньої спідниці, обов'язково .мало дві основні, повної довжини спідниці: внутрішню — фріпон і верхню —модест. Загальноприйнятий розподіл кольорів і декору між модестом і фріпоном зводився до правила: модест мав бути темнішим від фріпона і пошитим з гладенької, без узорчатої тканинти Здебільшого модест не мав переднього розрізу ,і тільки піднімаючи його, показували фріпон, внаслідок чого підтикання і підколювання модеста (мал. 84 ж, з) набуло відтоді повсюдного пошпрення, насамперед у середовищі міської буржуазії. Здійснювалося воно різними способами: або підколюванням біля пояса аграфом, або просовуванням у розрізи в поясі, або підтиканням за пояс. При цьому одні підбирали кінці модеста так, що він створював навколо фріпона складки-напуски із загорнутої вдвоє тканини (мал. 84 й) інші, навпаки, призбирували й підтикали модест у верхній або середній його частині, а підняті кінці, тобто поділ, звисали донизу (мал. 84 в). Урізноманітнювалися способи підбирання модеста й за напрямком: то спереду, то ззаду, то з боків. Показування фріпона шляхом переднього трикутного розрізу модеста застосовувалося рідко навіть у парадних платтях знаті.

Мал. 85. Західноєвропейські верхні жіночі плаття, плащі. Друга чверть XVII ст.: а, б) плаття для роботи (б— спідниця підібрана); в) мисливський онгрелін, г) плащ-покривало на