На Русь довозилися шовкові й парчеві тканини, сукно, оксамит, зброя, предмети художнього ремесла, речі художнього вжитку, благородні метали. Таким чином, довозились як предмети розкоші, так і сировина для них, тобто те, що споживала верхівка феодального суспільства Київської Русі. Однак, незважаючи на великий обсяг обороту зовнішньої торгівлі, вона не відігравала важливої ролі в економіці країни, тому що не втягувала в товарно-грошові відносини основного виробника феодального суспільства - селянина.

Наслідком розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі була поява на Русі купецьких корпоративних організацій - гільдій, з метою боротьби з засиллям феодалів у містах, контролю за торгівлею в межах даного міста, взаємодопомоги членам гільдії і захисту їх інтересів.

Природним наслідком розвитку торгівлі було посилення грошового обігу. За доби Київської Русі вже склалася грошова система, в основу якої було покладено срібну гривну, в обігу були й іноземні монети.

6. Основні тенденції розвитку сільського господарства у XI - XII ст.

У XI - XII ст. з появою нових знарядь праці землеробство на Русі зробило певний крок уперед. Набули поширення двопільна і трипільна системи, поліпшився обробіток ґрунту із внесенням іноді добрива - гною. Поява більш досконалих орних знарядь зробила можливою експлуатацію певних ділянок землі протягом тривалішого часу, витрачалося менше часу і для відновлення родючості ґрунту.

Номенклатура вирощуваних культурних рослин у даний час залишилась в основному такою ж, як і за часів Древньоруської держави, але площа під них суттєво збільшилась. Хлібні злаки становили основний продукт населення і основне його багатство. Особливе значення серед інших хлібних культур займало жито. Після нього особливе місце займала пшениця. Озима пшениця була здебільшого поширена у південних районах, кліматичні умови і властивості ґрунту сприяли її вирощуванню, а яра - у північних.

Значну частину полів було зайнято посівами проса. Продукт проса - пшоно було одним з основних у харчуванні населення.

Загалом у розвитку землеробства, городництва і садівництва протягом ХІІ - ХІІІ ст. було досягнуто значних успіхів. Розширення площ орних земель, культурних рослин, поліпшення обробітку ґрунту сприяли збільшенню продукції зернових, а також технічних культур.

Зростання зернової продукції, у свою чергу, мало вплив на розвиток скотарства. Збільшення запасів збіжжя, полови, соломи позитивно впливало на зростання поголів’я великої рогатої худоби, а також коней і свиней.

Зрушення в розвитку сільського господарства були наслідком у першу чергу дальшого суспільного поділу праці, зростання міст, чисельного зростання міського населення тощо.

Прагнення феодалів розширити свої земельні володіння і збільшити чисельність залежних селян призвело до посилення їх наступу на вільні селянські общини. Одночасно відбувалося зміцнення феодального апарату влади, весь побут феодалів дедалі більше набував військового характеру.

Князівська вотчина, як і боярська, була багатогалузевим господарством, провідну роль в якому відігравало землеробство. Вотчини були спадковими, тобто безумовними феодальними володіннями. Разом з тим існували умовні феодальні володіння - "держави", що роздавалися князями та боярами їх васалам за умови відбуття ними служби.

Феодальне господарство обслуговувалося залежним населенням, основу якого становили смерди, що жили поза межами двору феодала, мали свої власні господарства і відбували феодальні повинності на користь своїх панів у формі натуральної данини або відробітків. У самому ж дворі феодалів жили і працювали, як і раніше, інші категорії залежного населення - рядовичі, закупи, холопи. На відміну від холопів, чисельність яких швидко зростала, меншу роль у феодальному господарстві відігравали холопи.

Феодальне господарство за своїм характером залишалося в основному натуральним. Проте продовжували підтримуватися і певні торгівельні зв’язки насамперед між великим феодальним маєтком і ринком.

Незважаючи, однак, на зростаючу роль, яку почали відігравати власне феодальні господарства, головну роль в економічному житті відігравали все ж не вони, а дрібні селянські господарства, Саме вони обробляли основну площу земель, виробляли переважну масу сільськогосподарської продукції.

Основною формою землеробського населення, а разом з тим і соціальною організацією селян продовжувала залишатися сільська община чи громада, селяни якої продовжували спільно користуватися громадськими землями. Разом з тим кожна селянська вела своє власне, окреме дрібне господарство. Останнє виникло в процесі розвитку продуктивних сил у землеробстві, удосконалення знарядь праці тощо.

Громади, в свою чергу, складалися з "дворищ". Дворище об’єднувало звичайну велику родину - 5-10 кровно близьких родин, точніше, кілька поколінь однієї сім’ї або індивідуальних господарств - "димів". До складу дворищ з часом вступали і зайві люди, які були або біль-менш рівноправними членами дворища ("потужники", "поплічники" тощо), або перебували в залежності від хазяїв дворищ ("підсусідки", "половинники", "дольники").

Дворище користувалося ділянкою землі, яка складалася з різних угідь. Розмір такої ділянки залежав від кількості працездатних членів дворища. Кожен дим мав право на частину земель дворища, які підлягали періодично перерозподілу.

Економічні відносини на українських землях в період феодальної роздробленості

1.

(XIV-XV ст.)

Наступний етап (XIV-XV ст.) ознаменувався наступними зрушеннями в економічному та політичному розвитку європейських країн. Швидко зростають міста. Розвиваються металургія, текстильна промисловість, суднобудування, виробництво вогнепальної зброї, книгодрукування тощо. На основі пожвавлення внутрішньо- і зовнішньоторгівельних зв’язків розвиваються географічні знання, картографія. Дальших успіхів досягає наука, передусім природознавство. Збільшується кількість шкіл та університетів, зароджується нова, гуманістична ідеологія. Настає епоха Відродження.

Важливі зміни відбулися також у Східній Європі. В Золотій Орді була значно послаблена влада ханів взагалі і зокрема над українськими землями. Цією обставиною тим часом скористалися сусідні з Руссю феодальні держави. Загарбання українських земель загальмувало, але не припинило їх культурний та економічний розвиток. Виникли нові і розширилися старі міста, зросла внутрішня