з тим неможливість вступу до цехів для більшості підмайстрів, особливо сільських ремісників, зумовила появу в містах значної кількості неповноправних - позацехових майстрів партачів), які не мали права торгувати своїми виробами на міському ринку, жили переважно на околицях міст, на них поширювалися інші обмеження.
Населення міст було дуже неоднорідне в соціальному і економічному відношенні. Верхівку його становили купці, цехові старшини і окремі майстри. Нижча частина міщан складалася з бідних позацехових ремісників, підмайстрів, дрібних торговців, землеробів, наймитів тощо.
Загальні умови для розвитку міст, проте, були несприятливі. Процес зростання міст гальмувався неподільним гальмуванням феодальних відносин.
Проводячи політику національно-релігійного гноблення на згадуваних українських землях, польські, литовські та угорські феодали запрошували в міста ремісників і торговців з Центральної Польщі, Угорщини, Німеччини та ін. І надавали їм різні привілеї. Водночас українські міщани всіляко обмежувались у правах займатися ремеслом і торгівлею, навіть у праві проживання у містах.
Під писком міщан протягом ХІV - ХV ст. польські королі і великі князі литовські почали за велику нагороду давати окремим містам грамоти на міські «вольності», тобто переводити їх на магдебурзьке право. Влада в магдебургіях належала магістратам - виборним органам міського самоврядування, які складалися з представників заможної верхівки міщан - партриціату.
Охарактеризовані вище процеси певною мірою сприяли розвитку торгівлі, торгових зв’язків. У містах щораз частіше з’являються крамниці, через які ведеться постійна торгівля. На міські торги в дедалі зростаючих обсягах надходила продукція селянських господарств.
Як і цехове ремесло, торгівля регулювалася численними правилами, які мали захистити інтереси дрібних торгівців від конкурентів. Новим явищем доби було виникнення і поширення ярмаркової торгівлі. Ярмарки влаштовувались у містах раз, рідше два рази на рік, як правило, під час свят. Тривали вони кілька днів, іноді тиждень і більше. Право на два ярмарки на рік у ХV ст. мали Львів, Луцьк і Київ.
Про пожвавлення внутрішніх економічних зв’язків між окремими землями свідчить помітна активізація робіт з будівництва шляхів. Поступово виникла нова мережа суходільних торгівельних доріг, яка була вагомим додатком до системи річкових шляхів, що існувала здавна.
Поряд із внутрішньою торгівлею дальшого розвитку набула зовнішня. Це було наслідком наступних змін у внутрішньому і міжнародному поділі праці. Західна Європа пред’являла зростаючий попит на сільськогосподарську сировину та інші продукти. Одночасно зростала торгівля з країнами Сходу. Окремі міста, таким чином, почали відігравати значну роль у міжнародній, в тому числі транзитній, торгівлі між Сходом в Заходом (Київ, Львів).
В міру свого розвитку міжнародна торгівля набирала певних організаційних форм, купці почали об’єднуватися у товариства. Так виникли об’єднання купців, які торгували з певною країною. Окремі заможні купці вели торгівлю вже не особисто, а через своїх торгових агентів на місцях, дедалі ширше користуючись при цьому кредитом.
Поодинокі заможні купці, які мали вільні кошти, спеціалізувалися не лише на торгівлі, а й на кредитних операціях. Це спричинило виникнення перших «банківсько-торгівельних домів».
Загальні умови для розвитку торгівлі, редиту тощо в умовах панування феодальної системи були дуже несприятливими. Держава і окремі феодали вкрили країну незліченною кількістю митниць, стягували великі збори з товарів.
Розвиток економіки України в період пізнього феодалізму
1.
Стан сільського господарства. Аграрні відносини
У ХVI-XVII ст. в Україні сільське господарство, як і раніше, залишалось основною галуззю господарства (за кількість зайнятих і вартістю виробленої продукції).
Користуючись безсиллям королівської влади, магнати захопили найважливіші державні посади і здійснювали повний контроль над основним джерелом прибутків - земельним фондом. З кінця ХVIст. Головним місцем дій став південь України, де зосереджувались їхні маєтки. Експансіоністський рух магнатів і шляхти набрав особливої сили з 1590 року після прийняття сейму постанови про роздавання «пустель» на Східному Поділлі», Південній Київщині, півдні Лівобережної України, хоча на справді ці землі були давно заселені і освоєні українськими селянами і козаками.
Зосередженні в Східні Україні латифундії становили економічну базу магнатів в їх боротьбі з центральною владою. Спираючись на свій воєнно-економічний потенціал, магнати визначали політичний розвиток України.
Разом з магнатами численні володіння захопила польсько-литовська шляхта. Замість колишніх князівських і боярських земельних володінь ХІV-XV ст. на українських землях в середині XVI ст. було понад 100 магнатських і тисячі шляхетських маєтностей.
Зростання феодального землеволодіння в ХVI - першій половині XVII ст. супроводжувалося концентрацією земельного фонду і селян у руках магнатів. Магнатські латифундії інтенсивно витісняли середнє і дрібне шляхетське землеволодіння.
одночасно з концентрацією земельної власності відбувався також інтенсивний розвиток фільваркової системи, тобто розгортання феодалами власного господарства, заснованого на праці поневоленого селянства. Виникла ця система в першу чергу внаслідок розвитку товарно-грошових відносин.
Спираючись на свою політичну могутність, шляхта намагалася збільшити доходи шляхом розгортання власної підприємницької і торгової діяльності, придушувала діяльність купців і підприємців не шляхетського походження.
Однак у сфері товарного обігу шляхта змушена була поступатися перед новим, що лише почав народжуватись, класом - буржуазією. Основним джерелом доходів залишалося, як і раніше, сільське господарство. Отже, перед шляхтою постало питання про підвищення його прибутковості.
Інтенсивна перебудова господарства феодалів найбільш характерна для періоду кінця ХVI-XVII ст. Реорганізація панських господарств вилилась у створення фільварків.
Широке розповсюдження фільваркової системи почалося із запровадженням волочної реформи 1557 р. короля польського і князя литовського Сигізмунда ІІ. Була переміряна і поділена на волоки вся земля, якою користувалися селяни.
Фільваркове господарство мало комплексний характер. Поряд із землеробством у фільварках розвивалося скотарство, осново якого було розвинене зернове виробництво.
Фільваркова система призводила до обезземелювання селян, посилювала владу феодала над селянином. Але впровадження фільварково-панщинної системи не сприяло