Особливістю господарства Німеччини була його відсталість від Гол-ландії, Великобританії, Франції. Переважала цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфактур у сільській місцевості. Вони виникали на основі купецького капіталу в сукняному, полотняному виробництві. Центра-лізовані мануфактури поширилися у гірничій, металургійній, металообробній промисловості. У кінці XVIII ст. у Берліні було 10 тис. робітників і вироблялося товарів па 6 млл талерів. Існували також вотчинні мануфактури з кріпосною працею. В умовах політичної роздробленості та панування кріпос-них порядків відсталість Німеччини прогресувала.

-4-

У сільському господарстві індустріальні відносини розвивалися по-вільніше, ніж у промисловості. Найрадикальнішим був аграрний переворот у XVI—ХУЛІ ст. в Англії (Великобританії). Примусова експропріація дрібних власників і конверсія (перетворення) земель на пасовища були зумовлені товарио-грошовими відносинами, необхідністю збільшення сирови-ни для текстильних мануфактур. Там, де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворювалася велика земельна власність буржуазного тину. В XVII ст. землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники її самі розводили великі стада овець. Масштаби обгороджувань зросли із секуляризацією монастирських земель, що розпродувалися на комерційних засадах. Після буржуазної революції на обгороджуваних землях утворювали-ся фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталістичну рен-ту. Землеволодіння коиільгольдерів ліквідовувались повільно, їх переводи-ли на становище орендарів, змушували відмовитися від своїх прав на ко-ристування землею. Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIII ст. із завершенням експропріації селянства дрібні селянські господарства пе-рестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній влас-ності лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі та агротехніці (легкий нлуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових культур. У ХVIІІ ст. Великобританія вивозила 20% врожаю. Вона стала країною класичного фер-мерського господарства.

У Голландії розвиток сільського господарства мав компромісний харак-тер. Революція не ліквідовувала феодальну земельну власність, проте пріо-ритет в аграрному розвитку належав зміцненню дрібноселянської власності за рахунок скуповування монастирських володінь, осушування земель (нольдеризащя), на яких розвивалися фермерські господарства. Вони орієн-тувалися на культури, що давали найбільший прибуток, — льон, коноплі, тютюн, хміль, рослини-фарбники, товарне тваринництво, селекційні роботи. Голландські сир і масло вивозили в усі країни Європи.

У Франції протягом XVI — XVIII ст. зберігалося велике землеволодін-ня, яке втратило умовний характер. Людина будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися без обмежень- Зміцнилася спадкова цс'изива. Грошова земельна рента досягла 20—25% від урожаю зерна. Доменіальні землі феодали здавали в оренду. На 2/3-3/4 території Франції була поширена оренда за половину врожаю. Крім того, селяни платили нату ральну ренту, десятину та мито за купівлю землі (5—8 % її вартості), оброб-ляли дворянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст. почався процес обгороджу ваиия альмеїід, половину яких привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців лід час французької революції перетво-рило селянина на дрібного власника індустріального суспільства.

У німецьких землях па захід від Ельби і в Австрії основною виробничою одиницею залишалося селянське господарство на основі грошової та нату-ральної ренти. Селяни могли вільно розпоряджатися землею. Орендні відносини визначалися договорами. Селянське землеволодіння підтримувалося князівською владою, зацікавленою у збільшенні податків. У всіх територі-альних землях заборонялося продавати селянські наділи. У домешальних господарствах феодалів і церкви існувала як відробіткова рента, так і най-мана праця. Поширилися орендні (маєрні) господарства, що мали товарний характер, і міжселянська оренда. Зросла майнова диференціація селянства, майже 60% селян були безземельними. Посилилася спеціалізація сільського господарства, переважало зернове виробництво (жито, пшениця), почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, кукурудзу па корм худобі, конюшину. В цілому перебудова відбувалася повільніше, ніж у Великобританії. Збері-галася земельна, особиста, судова залежність селян від феодалів.

-5-

У мануфактурний період торговельний капітал переважав над промис-ловим. Головними сферами вкладення капіталів у Великобританії та Гол-ландії були зовнішня торгівля і морські перевезення. В 1770 р. на інвес-тиції в англійську промисловість припадало всього 9% внутрішніх ка-пітальних вкладень, або 0,5% національного доходу, а в 1790 —1793 рр. — відповідно 13 і 7,8%.

Під впливом географічних відкриттів змістилися світові торгові шляхи. В Європі зберіг своє значення морський шлях від Піренейських портів до Північної Франції, Великобританії, Нідерландів. Середземне море перетво-рилося па континентальне з невеликим економічним значенням. Італійські міста втратили свою монополію па східну торгівлю. Венеція вивозила з ле-ваптійських країн шовкові тканини, а ввозила англійське сукно. В середині XVI ст. переважні позиції у леваїїтійській торгівлі зайняла Франція, яка почала вивозити масло, вовну, зерно, коралі, фрукти, шовк, килими. У сто-роні від світових торговельних шляхів залишилися німецькі міста. Визна-чальною стала океанська торгівля. Почали формуватися атлантична еконо-міка, світовий рийок і торгівля.

Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих країнах, де цьому спри-яли географічне положення та можливість колоніального пограбування. На початку XVI ст. такими країнами були Іспанія та Португалія. В 1494 р. вони розділили сфери колоніального панування. Португалія монополізу-вала торгівлю з Африкою та Азією, витіснила арабів з Індійського океану, а торгівлю з Індією оголосила королівською монополією. Іспанія залишила у сфері свого напування всю Америку. До Європи вивозили цукрову тростину і велику кількість благородних металів. За 1521—1660 рр. було вивезено 18 тис. т срібла і 220 т золота. Однак багатства не вкладалися у вітчизняну промисловість, комерційну діяльність, а витрачалися на споживання і марнотратство.

На початку