Радянські вчені піддали різнобічному вивченню історію, культуру і мову урартів. Б. Б. Піотровський у своїх працях описав матеріальну культуру і політичну історію Урарту, зокрема взаємини Урарту з Ассирією, а також стосувався відповідних питань етногенезу. Г. А. Капанцян присвятив цілий ряд цінних праць вивченню історії і культури Урарту, зокрема проблемі взаємин Урарту і древньої Вірменії. Г. В. Церетелі належить ретельне видання урартських написів, що зберігаються в Державному Музеї Грузії (Тбілісі). Ряд цікавих матеріалів опублікував у своїх статтях Г. А. Мелікішвілі.

Вивченню урартської мови і перекладам урартських написів були присвячені численні роботи Н. Я. Марра і И. И. Мєщанінова.

Державотворення

Перші відомості про урартів відносяться лише до XIII в. до н.е., однак численні розкопки дозволяють вивчити культуру найдавніших народів Закавказзя, серед яких у середині другого тисячоріччя до н.е. оформився народ урарти, що створив згодом свою державу. Ці древні племена, що належали до хетто-хурритської групи, займалися скотарством і землеробством. Їм були відомі дрібна і велика рогата худоба, свині, а з кінця другого тисячоріччя до н.е. і коні, на що вказують  знахідки бронзових вудив і більш пізні поховання вершника з конем. У річкових долинах і прилягаючих до них родючих районах люди займалися землеробством, що багато в чому ще зберігало свій примітивний характер. Землю обробляли за допомогою дуже недосконалих знарядь, наприклад мотики, модель якої була знайдена в Тріалеті. Дерев'яні серпи з кремінними вкладишами тільки поступово уступали своє місце бронзовим. Сіяли просо, ячмінь і пшеницю. Серед ремесел особливого розвитку досягли обробка каменю і металургія. У багатьох місцях Кавказу, особливо в Цалкінському районі, була “виявлена безліч виробів з обсидіану (вулканічного скла), техніка обробки якої походить з глибокої стародавності. На широке застосування каменю в будівельній справі вказує мегалітична архітектура, зразки якої у виді численних дольменів збереглися на чорноморському узбережжі Кавказу, зокрема в Абхазії й в інших частинах Грузії, нарешті, в Азербайджану. До цього ж типу споруджень примикають і древні фортечні стіни, складені з великих каменів (циклопічна кладка). У багатьох місцях Закавказзя були виявлені залишки цих древніх примітивних фортець, що відносяться або до доурартської, або до урартської епохи і по своєї типовий великокаменній кладці тісно зв'язані з циклопічною архітектурою народів північної частини Передньої Азії, зокрема хетів. У Вірменії, зокрема в районі озера Севан, збереглися залишки древніх фортець. Судячи зі знайдених тут урартських написів, ці фортеці були центрами урартського політичного впливу і панування в областях Закавказзя. Але можливо, що деякі з циклопічних фортець Закавказзя були побудовані ще в доурартську епоху і служили місцевому населенню як притулки, спершу в період міжплемінних воєн, а потім для захисту населення від військ урартських царів, що неодноразово вторгалися в межі Закавказзя.

Особливо високого розквіту досягла в найдавніших кавказьких племен металургія, на що вказують біблійні перекази, свідчення античних авторів і особливо результати археологічних розкопок. Важливим центром металургійного виробництва на півночі від Кавказького хребта був Кобанський район, де була виявлено величезна кількість художніх виробів із бронзи, сокири і поясні пряжки, прикрашені тонким орнаментом. Найбільшим центром металургії в Закавказзі був Цалкінський район. Тут було виявлено безліч металевих виробів, зроблених з міді, бронзи, срібла і золота. Усі ці вироби свідчать про велику спеціалізацію в області металургії. Відомі були лиття, кування і паяння. Високого розвитку досягло ювелірне мистецтво. З глини вміли робити різні судини, прикрашені орнаментом. З вовни виготовляли тканини. Судячи з деяких великих і багатих поховань, у цю епоху уже виділилася родова аристократія. Однак люди ще жили в умовах родового ладу, пережитки якого дуже довго зберігалися на Кавказі, зокрема в осетин і у сванів.

У родючій долині ріки Араксу й у долинах рік, розташованих на півдні від її, у середині другого тисячоріччя до н.е. виділився народ урартів. У XIII в. до н.е., коли Ассирія вперше зштовхнулася з племенами Урарту, у країні озер і рік, розташованої до півночі від Дворіччя, існував ряд племінних союзів. Одним з таких великих і сильних племінних союзів був союз племен діаухов, що займав велику територію до північно-заходу від Ванського озера в районі верхів'їв Євфрату і далі на північ і північний схід у напрямку до Чорного моря. Ассірійські царі у всіх написах згадують про боротьбу з “царями”, що, мабуть, були лише племінними вождями. Урартський союз племен, що носив спершу назву “Уруатри”, а потім “Наіри”, тільки в IX в. до н.е. перетворюється в досить сильну державу — державу Урарту.

Розширення держави

Ріст продуктивних сил привів до значного розвитку торгівлі як усередині країни, так і із сусідніми країнами. Країна Урарту, розташована між Кавказом, Малою Азією, Північною Месопотамією і Північно-Західним Іраном, могла служити посередником у торгівлі, що поєднувала країни північної частини Передньої Азія. Розкопки в Закавказзі і навіть на Північному Кавказі виявили цілий ряд предметів переднє азійського походження, що, мабуть, були привезені сюди урартськими торговцями, чи колоністами воїнами. У закавказьких могильниках були знайдені бронзові браслети, вага